Чи має шанс українська кухня потрапити в меню турецьких ресторанів – думка експертки

Киянка Юлія Сич довгий час працювала в індустрії краси в столиці України, а декілька років тому на запрошення колеги приїхала допомогти їй в Анкарі.
0
415

Невдовзі, пані Юлія відкрила власну студію краси в турецькій столиці, але з настанням пандемії була змушена її закрити. Вирішила змінити профіль та почала займатись тим, чим давно мріяла – стала фудблогером.

Пані Юліє, розкажіть, будь ласка, чому ви обрали саме цей напрямок?

Гастрономія та сфера сервісу завжди була мені близькою, адже я закінчила факультет готельно ресторанного бізнесу у Львівській комерційній академії. Знаю багато про правила подачі страв та напоїв, про функціонування готелів та закладів харчування з дотриманням всіх стандартів. Я щиро захоплююсь тим чим займаюсь, адже щодня я дегустую їжу, оглядаю заклади, спілкуюсь з персоналом і ділюсь своїми спостереженнями в Інстаграмі. Люди мене читають, тому я бачу, що моя справа гідна існування. Адже, завдяки моїм дописам вони дізнаються про цікаві місця в Анкарі, а коли в мене є співпраця з деякими ресторанами, то по промо коду можуть отримати знижку в цих закладах.

Розкажіть про свій перший досвід огляду ресторану в Анкарі.

Це було під час локдауну, коли вся Туреччина сиділа вдома. Я вирішила зробити замовлення з одного популярного анкарського ресторану та написати свій перший огляд у мережі. Доставка їжі на той час була надзвичайно важливою та актуальною. Я до цього підійшла дуже серйозно, навіть запросила свою подругу-фотографа, щоб зробити якісні і професійні фото. На мою першу публікацію відреагувало багато людей і така увага стала для мене великою мотивацією. Мені захотілось ділитись тим, що є в Анкарі. 

Іноземці жаліються на те, що в Анкарі немає великого вибору їжі кухонь різних країн. Здебільшого всі ресторани тут турецькі та одноманітні, а вибір екзотичних страв досить обмежений. Як Ви прокоментуєте цю ситуацію?

На жаль, це правда. В Анкарі і дійсно немає такого різноманіття їжі, як наприклад у Києві, проте постійно з’являються нові ресторани. Це дає надію на те, що ситуація у майбутньому покращиться. В деяких закладах є змішані кухні і в меню є страви інших країн. До того ж, місцеві українки теж відкривають ресторани, де подають українську, грузинську та американську їжу. На жаль, попит на це поки що не дуже великий, але потихеньку турки знайомляться з новими смаками.

Подейкують, що якість приготування іноземних страв та напоїв дуже низька в турецьких ресторанах. Всім відомі класичні стави японської, китайської, італійської кухні тут можуть смакувати зовсім по-іншому. Така ситуація спостерігається і з коктейлями, до прикладу, класичний Мохіто може бути зовсім не схожим на оригінал: і за виглядом, і за смаком. Чи вбачаєте Ви в цьому проблему?

Погоджуюсь, таке явище дійсно притаманне більшості ресторанів в Туреччині, які подають стави європейської та азійської кухні. Кінцевий результат приготування страв часом буває дуже далеким від оригінального рецепта. Наприклад, таких несмачних суші як в Анкарі я ще ніде не їла. Замовляючи цю страву щоразу стикаюсь з неправильно приготовленим рисом. У мене склалось враження, що всі шефи в місті навчаються в одного і того самого, а той сам і готувати належно не вміє. Навіть у Києві азійська кухня смакує набагато краще і дуже наближена до смаків оригіналу.

 А також, бували випадки, коли те що зазначене в меню абсолютно не відповідає тому що мені подали! Я уточнювала у персоналу ресторану чому вони готують не за стандартом, на що вони мені відповідали, що їм так наказало керівництво чи їхній шеф-кухар. Невдовзі я зрозуміла, що основна причина таких похибок криється у тому, що вони не бувають за кордоном і просто не мають з чим порівнювати. Такі заклади харчування хочуть задовільнити попит іноземців на європейську та азійську кухню. Додають ці стави у своє меню навіть інколи не маючи потрібних продуктів для їх приготування.  

В Інтернеті можна побачити оголошення іноземців, які мешкають в Анкарі та готують традиційні страви своїх країн в себе дома та продають їх через мережу. Кожен охочий може попередню зробити замовлення і їжа буде доставлена у визначений час і день. Серед них є громадяни Індії, В’єтнаму, Ірану, Пакистану тощо. Чи є на Вашу думку така опція безпечною? Чи варто замовляти таку їжу, яка приготовлена в домашніх умовах незнайомцями?

В такому випадку, можливо перевірити якість послуги лише зробивши замовлення. У моєму досвіді таких експериментів не було, я співпрацюю лише з всім відомими ресторанами. Проте, я знаю що в Анкарі є українки, які готують наші страви вдома та продають їх бажаючим. Поганих відгуків я про них не чула. Навпаки, чула про те, що у них продукція свіжа та безпечна та умови приготування стерильні. 

А як Ви думаєте, чи є в української їжі шанс вийти на ринок Туреччини та стати постійною позицією в місцевих закладах харчування?

За моїми спостереженнями, туркам дуже подобаються наші майонезні салати: Олів’є, шуба, Мімоза та інші. Вони дійсно фаворити в ресторанах, які подають українські страви. Тому, я думаю що при гарному маркетингу українська їжа може поповнити меню турецьких ресторанів. Туркам треба лише донести наш концепт і дати їм спробувати різні страви нашої кухні.  Але, ось у холодцю шансів точно немає, бо мешканці Туреччині ніколи не зрозуміють чому желе солене і м’ясне. Особисто я солідарна з ними у цьому випадку, бо проживаючи вже стільки часу в Туреччині я ще таки не наважилась спробувати їхній іменитий кокореч.

В Україні турецькі ресторани набувають шаленої популярності. Чи не в кожному українському місті на центральній вулиці можна побачити турецький заклад. З чим пов’язана ця тенденція? 

На мою думку, відповідь досить очевидна – українці часто їздять до Туреччини на відпочинок і знайомляться з турецькою культурою. Вони люблять м’ясо, а турки вміють його готувати. Чого тільки варті турецькі сніданки! Таке пишне застілля: різні методи приготування яєць, свіжий хліб, декілька видів сиру, турецький сіміт з кунжутом. Особливу увагу заслуговує турецький чай. Навіть коли до мене в Анкару навідуються мої друзі з України, я їм щодня по декілька склянок чаю подаю. Я і сама помітила як турецька чайна традиція закріпилась у моєму щоденному раціоні. До прикладу, якщо у закладі несвіжий чай, то для мене це достатньо вагома причина покинути його. Як на мене, свіжий чай – індикатор якості та поваги до відвідувачів. 

До того ж, турецькі десерти дуже смакують нашим співвітчизниками, тому турецькі ресторани в Україні процвітають. Їжа там зрозуміла, смачна, різноманітна, порції великі – що ще потрібно? До того ж, громадяни Туреччини теж часті гості в Україні, а вони не люблять експериментувати і навіть будучи за кордоном шукають страви з своєї кухні. Їх теж можна зрозуміти, адже вони звикли до своєї їжі, впевнені в її смакових якостях. 

Водночас, українці більш відкриті до нових гастрономічних вражень. Вітчизняні кулінари не бояться змінювати навіть давні рецепти та додавати щось нове у класику.  

Чому, на Вашу думку, варто куштувати кухню різних країн світу і чи може новий гастрономічний досвід позитивно вплинути на життя людини?

Я завжди любила куштувати нові справи. Кожного разу я відчуваю гастрономічний сплеск емоцій. Це «смакова» пам’ятка про той прожитий день, подію, зустріч тощо. Я раджу всім не зациклюватись на одній страві, розширювати свої гастрономічні горизонти, досліджувати та відкривати нові країни через їжу. Не треба боятись їсти досі незнайомі вам страви, навіть якщо вам вони не сподобають, це теж досвід.  

Посилання на сторінку пані Юлії в Інстаграм тут.