Автостопом по Туреччині: українка про подорож на Курбан Байрам

0
1953
“Під час Курбан Байраму буде важко “стопити” – нам казали. “Це релігійне свято” – нас попередили. Ми погодились, але ми мусили повертатись додому.

Про свої пригоди в Туреччині, розповідає українка Анна Ткачук, чия подорож автостопом співпала з одним з найбільших релігійних свят – Курбан Байрамом – святом жертвоприношення.

З Мармаріса до Денізлі ми доїхали легко, так наче всі боги автостопу вирішили зробити нам подарунок, щоб потім жорстоко познущатись. Перед самим містом, яке в усіх туристів асоціюється виключно з білосніжним Памуккале, ми сумлінно намагались продовжити свою благородну справу, не звертаючи уваги на тривожне мекання кози в лісопосадці. Стало трохи не по собі, коли мекання припинилось, і з тієї сторони вийшла привітна жіночка з закривавленими руками. Ну, і тут нам згадалось, що хтось там десь нам казав, що це свято пов’язане з жертвоприношенням і все таке. Чомусь тоді мені в голову не прийшло, що це не давня, давно забута традиція, а щорічне радісне святкування. Ну ок, добре, перший шок пройшов, і ми як сумлінні атеїсти перехрестились, і продовжили стопити далі.

Зупинилась нам машина з дівчиною і хлопцем, які дуже радісно припрошували їхати з ними, так наче зустріли близьких родичів, що було дуже доречно, враховуючи спеку і майже годинне чекання під палючим сонцем. Не дуже весело нам стало, коли посеред Денізлі вони повернули в зовсім іншу сторону, і потім виявилось що нам з ними насправді не по дорозі. І те що ми показували назву потрібного нам міста, і говорили і ледь не танцювали перед ними, то нічого.

Отак і став реальністю один з найбільших страхів автостопера – коли тебе висаджують в місті, яке не є твоєю кінцевою зупинкою.

Але все ж добре, ми позитивні, ми автостопери, труднощі нам тільки в радість – певно, саме тому наступна машина, яка спинилась для нас їхала не зразу в інше місто, а по дорозі наш водій ще мав бажання здійснити священну місію жертвоприношення. І сказали нам про це тільки в машині, коли ми вже повернули в сторону місця “святкування” – звідки знову ж таки було чутно останні виспівування головних героїв цього дня.

Не маючи бажання приймати участь в цьому дійстві ми покинули авто, повернулись на дорогу і з завмиранням серця почали чекати на нові атракціони на колесах.

І звичайно, дочекались, адже нам зупинилась машина, на задньому сидінні якої вже розмістився один пасажир у вигляді розрізаної туші щойно вбитого барана. Так як місця для нас не було, хоч ми і дуже хотіли приєднатись (само собою), ми з чистим серцем відпустили їх. Після цього, були ще водії, які пропонували нам завітати на “вогник”, але щось не виникло такого бажання, прямо не знаю чому. Після півтора годинного очікування на тих водіїв, які сьогодні вже “відсвяткували”, нам вдалося покинути веселе місто Денізлі. На наступній нашій зупинці, на заправці, хлопчина, який там працював, пригостивши нас цукерками (ще одна традиція в цей день), попередив, що ця дорога “very dangerous”, бо тут багато людей, які погані, бо не релігійні. Неначе доброта людська залежить від релігії…

Він за нас сильно переживав, так що аж вирішив подарувати нам ножа, після того, як ми сказали, що в нас немає ніяких засобів для оборони, крім хіба, власних нігтів.

Також він пообіцяв, що скоро приїде його друг, який їде прямо в Ескішехір, куди нам і потрібно було, просто треба трохи почекати. Прекрасно, дякую велике, але оскільки пригоди на той день ще не закінчились, звичайно, виявилось що його друг потрапив в аварію, і не приїде, і звичайно, ми про це дізнались після того як прочекали там годину. “Are you going to kill me?)” – він спитав, але оскільки сьогодні настрою “святкувати” у нас не було, ми сказали, що все гуд, всяке буває, живи поки. Далі подорож продовжилась не так цікаво і до міста нас довезли не такі “харизматичні” автіки, як траплялись перед тим, перша – з трьома життєрадісними геями, і друга – зі звичайною сімейною парою, яка обожнює Гру Престолів.

Словом, хочеться привiтати всіх зі святом! Всього хорошого, тримайтесь там! І щастячка-здоров’ячка Вам і баранів, як на небі зірочок.