Як українському художнику провести виставку в Туреччині

Українська художниця Юлiя Мiя Ергон вже близько 10-ти років проживає в Туреччині. Вона випускниця Львівської академії мистецтв, факультету образотворчого мистецтва та реставрації.
0
481

Українська художниця Юлiя Мiя Ергон вже близько 10-ти років проживає в Туреччині. Вона випускниця Львівської академії мистецтв, факультету образотворчого мистецтва та реставрації.

Після довгих подорожей Європою та численних візитів до Туреччини, вона вирішила оселитись на Егейському узбережжі в містечку Кушадаси. Про свою любов до турецької культури, про занепокоєння деякими соціальними аспектами та про власний творчий шлях вона розповіла в інтерв’ю нашому порталу. 

Пані Юліє, чому ви вирішили переїхати з України саме до Туреччини? 

Після закінчення університету я багато подорожувала Європою, в тому числі неодноразово була в Туреччині та встигла познайомитись з турецькою культурою, яка мене, як реставраторку ікон, дуже вразила і захопила. Особливо мою увагу привернуло Егейське узбережжя, адже це важливий регіон для християн. Проте, долучитись до реставрації історичних пам’яток в Туреччині мені так і не вдалося, тому я сфокусувалась на власному розвитку та реалізації своїх творчих ідей.

До того ж я завжди хотіла жити в Середземноморському регіоні мала в планах Грецію або Італію, але так як я на той час вже кілька разів була в Туреччині й знала цю країну – життєві обставини привели мене саме сюди. 

Багата історія Туреччини та мультикультурність остаточно переконали мене зупинити свій вибір саме на цій країні. Егейське узбережжя є дуже комфортним місцем для життя, не думаю, що змогла б жити на Сході чи в центральній частині країни, адже там зовсім інший устрій життя.

Розкажіть, як склалась ситуація з вашою реалізацією в сфері реставраторства в Туреччині?

Багатьма реставраційними проєктами в моєму регіоні керують європейці, а саме німці. Тому, щоб влаштуватись на роботу за  професією, мені потрібно контактувати з іноземними фірмами. А втім, усі свої знання та навички реставратора я використовую в авторській творчості. В мене вже було одна успішна виставка в Кушадаси, де я у власному стилі зобразила турецьку архітектуру та на якій були розкуплені усі представлені мною роботи, а зараз я готуюсь вже до наступної. 

Хто є основним покупцем вашого мистецтва в Туреччині?

Загалом мої роботи купують іноземці, які проживають в Кушадаси, серед них є навіть українці. Турецькі поціновувачі мистецтва не дуже сильно захоплюються живописом. Не в кожному турецькому будинку можна побачити живопис на стіні, коли у Львові такі роботи висять навіть у кафе та ресторанах. Можливо, я просто роблю неправильні ходи в своєму менеджменті та не достатньо зрозуміло представляю свої роботи турецькому покупцю. В мене немає людини-професіонала, яка допомогла б мені у цьому питанні. 

В якому стилі ви малюєте і які техніки використовуєте? Про що буде ваша наступна виставка?

Мої роботи виконані у стилі “кубізм”. Минулого року я почала досліджувати грецькі острови, щоб побачити православні ікони. І на одному з них я побачила надзвичайно гарні образи з високим рівнем технічного виконання. Мене захопили гарно оздоблені церкви. Я помітила що тамтешній стиль архітектури та життя людей є дуже схожими на Егейський регіон Туреччини. Потім вирішила заглибитись в історію і дослідити зв’язок між грецькими островами та Егейським узбережжям Туреччини. Виявляється, що сто років тому стався обмін населенням між двома країнами, відповідно, збереглись деякі спільні риси. Це і є темою моєї майбутньої виставки – спільна історія двох міст, які наразі є розділеними кордоном. Лініями притаманним кубізму я розмежовую міста та вулиці, які були одним цілим. 

А яка мета вашого проєкту? Чому ви вирішили підняти це питання?

Мені здається що основна мета мистецтва – це примирення людей і позитивний посил. Попри близькість цих народів, через деякі причини вони роз’єднанні. Завдяки цьому в суспільстві постійно виникає напруження і непорозуміння. Мова йде не про конфлікти між простими людьми, які живуть на різних берегах, це на мою думку, конфлікт штучно нав’язаний. Я хочу показати, що незважаючи на всі ці кордони обидва народи є дуже схожими. Моя виставка про мир та про зближення людей. Я теж планую в майбутньому привезти цю виставку і до Греції.  

Як турецький культурний споживач реагує на таку тему?

Мені важко спрогнозувати, як відреагує аудиторія на виставку, але моє оточення мене підтримує та стверджує, що в цьому є новизна й ніхто ніколи не торкався цієї теми з такого ракурсу. Я – українка, тому можна сказати, що я нейтральна сторона. Це мій суб’єктивний погляд на ситуацію. 

В Туреччині проживає дуже багато художників з України. Про деяких з них ми вже писали на нашому Порталі. Не кожен наважується провести власну виставку в Туреччині: комусь бракує ресурсів, сил, контактів та сміливості. Розкажіть, чи важко українському митцю влаштувати виставку в Туреччині? Що для цього треба зробити?

Художники з України є в Туреччині, але я з ними не знайома. Сподіваюсь, в майбутньому ми об’єднаємось і навіть створимо щось спільними зусиллями. У Львові я не могла наважитись на власну виставку. Там дуже високий рівень професійності художників. В Туреччині мистецтво почалось розвиватись відносно недавно, на мою суб’єктивну думку, тут немає таких високих традицій, як в Україні. Ніша живопису взагалі не зайнята у моєму регіоні, тому цей факт надав мені сміливості заявити про себе. Коли я почала відвідувати виставки та знайомитись з роботами місцевих митців, я зрозуміла, що більшість з них працює в напрямку розпису, каліграфії та прикладного мистецтва. Я подумала: “Чому б і ні? Чому б мені не спробувати?”.

Які кроки українському художнику треба зробити для організації виставки в Туреччині?

Я надала опис свого проєкту до місцевої державної галереї, його розглянула спеціальна комісія надала мені позитивну відповідь. Галерея дуже позитивно відреагувала на мій запит. Єдиними умовами є те, що після заходу я маю передати одну свою картину в їхній фонд, а також маю перерахувати їм певний відсоток коштів з продажу експонатів. 

Відомо що у вашому місті є українська спілка. Чи допомагає вона вам в організації виставки?

Безперечно, Українська спілка в Кушадаси мене всіляко підтримує, а особливо її голова пані Світлана Потапенко. Вона завжди мене мотивує та підказує можливі напрямки розвитку та промоції мого мистецтва. 

Ваша виставка планується на серпень, як ви плануєте проводити цей захід в умовах пандемії?

Існує певне обмеження, а саме, одночасно в галереї має перебувати не більше 25 людей. Тому я робитиму декілька презентацій, адже я є членом багатьох місцевих організації, які хотіла б запросити на свій захід, а саме: Українська спілка в Кушадаси, Спілка переселенців з Греції, клуб трекінгу та інші.