Пані Сніжано, розкажіть, будь ласка, як розвивалась Ваша акторська кар’єра?
Одного разу я заблукала в Хмельницькому і натрапила на оголошення про набір в театральну студію при Хмельницькому обласному академічному музично-драматичному театрі імені Михайла Старицького. Мене така можливість зацікавила і я подала свою заявку. В студії я почала робити свої перші кроки в цьому мистецтві. Багато вчилась у старших колег та здебільшого виступала на дитячих ранках. Саме там я зрозуміла, що театр – це те, з чим я хочу пов’язати своє професійне життя.
Я здобула освіту акторки драматичного театру і кіно в Харківському національному університеті мистецтв ім. І.П. Котляревського. З першого курсу ми з групою їздили за кордон та створювали спільні вистави з європейськими театрами. До прикладу, в Німеччині мені довелось грати ролі аж трьома мовами: українською, англійською і німецькою. Після закінчення вишу мене запросили служити до Харківського державного академічного драматичного театру імені О.С. Пушкіна.
А чому Ви кажете «служити в театрі», а не «працювати»?
Це театральний лексикон. Актори вважають театр храмом мистецтва та ходять туди служити Мельпомені. А також, ми працюємо з людськими душами, адже глядачі часто виходять з театру в зміненому емоційному стані.
Так як Ви зараз знаходитесь у декретній відпустці, як Ви підтримуєте себе у формі?
Я викладаю онлайн ораторське мистецтво. В мене є багато студентів з України, які хочуть покращити ці навички. Цікавим є той факт, що це люди абсолютно різних професій. Вочевидь, правильно та гарно говорити прагнуть всі ті, хто хоче виступати на публіці та грамотно висловлюватись в Інтернеті. Саме мої студенти тримають мене в тонусі. До того ж, щоб моє тіло мене слухалось я регулярно займаюсь спортом, бо я планую повертатись на сцену в найближчому майбутньому.
Чи є суттєва різниця між українською та турецькою театральною школою та чи збираєтесь Ви продовжувати свою освіту в Туреччині?
Перш за все, українська театральна школа це про проживання і переживання. Це про щось інтимне. Монологи в українських театрах можуть здаватись монотонними, але вони глибокі і завжди несуть у собі якийсь особливий сенс. Турецький театр мені більше схожий на шоу де, все від зовнішнього до внутрішнього. В цьому випадку гра акторів часто гіперболізована, а сама мета вистав, на мій погляд, видавити емоцію саме з глядача, а не показати її на сцені.
Я хотіла вступати до університету в Стамбулі, але відкинула цю думку, бо зрозуміла що для акторської діяльності в Туреччині мені достатньо теоретичних та практичних знань, які здобула за стільки років служіння в українських театрах. Мені не треба поринати в цю сферу саме через освіту, адже я теж знімалась у фільмах та серіалах в Києві. Тому я серйозно взялась за вивчення турецької мови і маю на меті продовжувати свою професійну реалізацію і в Україні, і в Туреччині.
Якщо порівняти ці дві країни, де з Ваших спостережень у акторів є більше перспектив?
Безперечно, в Туреччині, бо український театр та кіно ще в процесі розвитку. На жаль, до початку російської агресії на території України вся кіноіндустрія працювала на російський ринок. Дуже багато продукту вироблялось і продавалось саме туди. Попри сумні події, які відбуваються в Україні протягом останніх восьми років, ми можемо спостерігати за тим, як український театр та кіно «відстоює своє місце під сонцем». В Україні нарешті почав розвиватись ринок акторів, щодня в Києві проходить десятки кастингів, знімаються чудові фільми та ставляться глибокі вистави українською мовою. А найголовніше, український глядач зрозумів наскільки важливим є наявність вітчизняного культурного продукту. З’явилось багато фестивалів, багато спільних проєктів з театрами інших країн, в тому числі і з Туреччиною.
Проте, на мою думку, український театр все ще не має достатнього фінансування з державного бюджету. До прикладу, в Туреччині провінційні театри можуть об’їздити з виставою декілька міст і навіть актори-початківці мають гідну заробітну плату. Їм не треба шукати підробітків деінде, як українським колегам, вони можуть сфокусуватись на мистецтві. В Україні лише народні артисти в театрі гарно заробляють, тому молоді актори прагнуть йти в кіно, а не в театр.
Говорячи про кіно та серіали, неможливо не звернути увагу на те, що турецька кіноіндустрія є дуже потужною. Чого тільки вартують турецькі серіали! Вони забезпечують роботою тисячі людей в цій країні. Як Ви гадаєте, чи мають шанси українські актори потрапити на турецький ринок телесеріалів?
Туреччина друга після США з темпів виготовлення серіалів, але українські актори зможуть тут працювати лише знаючи турецьку мову. Саме цим я зараз і займаюсь – вчу мову та будую плани. До того ж, тут досить велика конкуренція, адже туркам не обов’язково мати акторську освіту щоб грати в серіалі чи кінострічці. За моїми спостереженнями, чи не кожен другий в Туреччині хоче бути актором. Якщо бути відвертою скажу, що мене трохи дратує, коли я чую від пересічних громадян дуже голосні та сміливі волевиявлення грати в кіно. Думаю, всіх акторів такі амбіції непрофесіоналів обурюють, бо ми 5 років вчились, щоб здобути цей фах, а виявляється актором може бути кожен.
А чи є це реальністю? Чи дійсно на роль в турецький серіал можуть взяти людину без досвіду і без освіти?
Так, дуже багато відомих турецьких акторів працюють без належної освіти. Здебільшого всі місцеві кінозірки прийшли в цю професію з моделінгу. Красиве лице та фігура, цікава фактура – це запорука успіху в цій професії. Гадаю, саме тому українки так люблять турецькі серіали, бо там показують тільки привабливих чоловіків. Якщо пощастить, то можна здобути роль в серіалі і не дуже симпатичній людині, але на головні ролі не варто розраховувати.
Як потрапити у цей бізнес тим, хто має велике бажання та добре володіє турецькою мовою?
Стамбул є центром кіноіндустрії в Туреччині. Тут щодня проходить по 10-20 кастингів, тому варто їхати саме туди та спробувати свої сили на таких відборах. Можливості є і в Києві, адже там теж щоденно проводять декілька кастингів на різноманітних телеканалах та продюсерських центрах. Головне бажання та витримку, адже у цій сфері діяльності конкуренція надзвичайно велика.
Посилання на сторінку пані Сніжани в Інстаграмі тут
