Як мистецтво може вплинути на турецько-українські відносини?

Ми поспілкувались з пані Оленою Грабб про майбутнє українсько-турецької співпраці у сфері культури та внесок мистецтва у розвиток дипломатії між нашими країнами.
0
860

Ми поспілкувались з пані Оленою Грабб про майбутнє українсько-турецької співпраці у сфері культури та внесок мистецтва у розвиток дипломатії між нашими країнами.

Гостьова кураторка мистецької резиденції в Стамбулі, власниця видавництва”MAGENTA ART BOOKS”, викладачка курсу “Основи арт – бізнесу” Українського католицького університету, магістр арт – бізнесу Інституту Sotheby’s (Лондон) львів’янка Олена Грабб з 2016 року живе та працює в Туреччині. Вона одночасно реалізовує проєкти в обох країнах, є засновницею видавництва «MAGENTA ART BOOKS», що видає мистецькі книги та каталоги, а також викладає курс «Основи арт-бізнесу» в Українському католицькому університеті у Львові.

Пані Олено, розкажіть про ваші минулі проєкти в Туреччині, зокрема про мистецьку резиденцію, яка проходила в Стамбулі минулого року.

У 2019 році в Стамбулі успішно пройшла міжнародна мистецька резиденція Istanbul Artist Residency під керівництвом нашої українки, художниці та кураторки Поліни Сьомочкіної. Разом з колегами та партнерами їй вдалось привезти до Стамбула зіркових українських художників – Юрія Коваля, Дениса Струка, Сергія Савченка, Ольгу Зарембу, Лілію Студницьку, Андрія Роїка та Юрія Савтера. Місце було обрано не випадково, адже Стамбул з історичної точки зору є витоком багатьох напрямків мистецтва. 

Та історія світового мистецтва, яку ми знаємо – є історією західноєвропейського мистецтва, і через це українське мистецтво, і не лише українське, дуже важко вписати у світовий контекст. Живучи в Стамбулі, я зрозуміла в чому проблема. Це місто змінило мій світогляд та погляд на мистецтво загалом. Західноєвропейське мистецтво вважає своєю колискою античність, а саме Стародавній Рим. Після падіння Західної Римської Імперії столицю було перенесено до Константинополя. Антична традиція продовжилась у мистецтві Візантії, з ухилом у грецьку культуру. Відповідно, з’явилась нова культурна традиція – Візантійська, яка стала продовженням античного мистецтва і його еволюцією. Що відбулось далі? Стався розподіл християнської церкви на Східну ортодоксальну та Західну католицьку. В них розвинулись дві різні мистецькі традиції. Велике дослідження різниці світоглядів Східного і Західного мистецтва провів український художник Карло Звіринський. Він стверджує, що подальша історія обох культур лишень відображає фундаментальну різницю у світоглядах, віруваннях, формах, зображеннях, кольорах.

Українське мистецтво має своєю колискою Візантію, і тому резиденція 2020 проходитиме саме в Стамбулі, щоб об’єднати художників умовно «Римської» і умовно «Візантійської» традицій, познайомити їх і віднайти їхнє спільне коріння. Тут у Стамбулі митці з Заходу і з України мають змогу дослідити, чим відрізняється західне і східне мистецтво, і чим воно схоже. Ми хочемо об’єднати художників у цьому пошуку. Це надзвичайно цікаво. Таким чином, метою резиденції є повернення українського мистецтва у світовий контекст.

Якою була тема резиденції 2020 року та про що вона?

Темою резиденції 2020 був палімпсест, як нашарування історичних, генетичних, мовних та мистецьких традицій обидвох світів. У палімпсесті завжди попри еволюційне нашарування існує поняття оригінального тексту. Ось цей оригінальний текст ми хочемо спробувати віднайти в контексті Стамбула, як нейтральної території, та географічного центру зустрічі Сходу і Заходу. 

Чи мали змогу українські митці створити спільні проєкти з турецькими під час резиденції?

Минулого року на резиденції були лише українці, а цього року залучено вже чимало і турецьких і європейських митців. На жаль, у зв’язку з пандемією, заплановану резиденцію у 2020 році довелось відтермінувати, але вона точно відбудеться. Сподіваємось, вже цієї осені. 

Який внесок, на вашу думку, мають такі проєкти в турецько-українські відносини?

Колосальний, адже наші художники мають можливість заглибитись в турецьку культуру, дізнатись про країну більше, а іноді навіть вперше познайомитись з нею. На жаль, українці, і художники в тому числі, дуже мало знають про Туреччину. У більшості ця країна асоціюється з дешевими курортами, морем та відпочинком. Навіть учасники нашої резиденції були шоковані тим, наскільки стереотипне уявлення ми маємо про Туреччину. Тому, завдяки таким проєктам, більше людей зможуть зруйнувати своє стереотипне бачення Туреччини. 

На резиденції кожен учасник використовував власні техніки, але сюжет був концептуально місцевий – стамбульський. Вони їхали в Туреччину гадки не маючи, що будуть малювати, всі сюжети були створені вже на місці.

Які відкриття зробили для себе українські митці перебуваючи у Стамбулі?

Перш за все, познайомились з витоками візантійського мистецтва, саме завдяки візантійським локаціям та історичній спадщині, яка є у місті. Мали змогу поспілкуватись з місцевими художниками та бізнесменами, відвідували галереї та виставки. Вони були вражені рівнем сучасного мистецтва Туреччини та рівнем того, як їх зустрічали турецькі колеги. Також турецькі художники були вражені рівнем майстерності українців. 

Я так розумію підсумком кожної резиденції завжди має бути виставка?

Так, це захід на якому представляються роботи всіх учасників. Відвідувачі також мають змогу придбати картини та арт-об’єкти. Багато турецьких бізнесменів частково фінансують проєкт і купують роботи учасників. Адже громадяни Туреччини дуже полюбляють дивитись на їхні звичні вулички, побут, мотиви та життя в цілому через призму українських художників

На вашу думку, чи може мистецтво бути способом дипломатії? 

Безперечно, я це бачу на власні очі. Турки дуже люблять роботи українських художників з турецькими мотивами. Вони відчувають гарні емоції стосовно України. Це дуже нас зближує і ми бачимо, що попри відстань та різні мови, ми чудово розуміємо один одного. Навіть соціологічні дослідження стверджують, що у нас дуже схожі цінності, побут, пріоритети у житті тощо. Турецький народ з великою шаною ставиться до мистецтва у будь-якій формі. Наші художники були вражені, коли побачили, як турецький технічний персонал носить матеріал та фарби на резиденції. Вони робили це з особливою увагою, дбайливістю та любов’ю. І це просто фарби… А навіть прості техпрацівники в Туреччині розуміють цінність мистецтва, навіть на такій стадії.

Як ви гадаєте, в якій країні попит на мистецтво більший: в Україні чи в Туреччині?

Мушу визнати, що в Україні поки немає ринку і немає вихованого смаку в суспільстві на сучасне мистецтво. Безперечно, в Туреччині люди купують мистецтво частіше, оскільки це невід’ємна частина їхньої культури. І тут я маю на увазі не окремі соціальні кола, а навпаки, портрет покупця мистецтва в Туреччині не можна описати окремим соціальним статусом, він дуже різноманітний. Також в Туреччині люди частіше відвідують виставки, галереї, музеї. В Україні ж такі заходи не викликають великого ажіотажу. 

А чи схожий між собою турецький та український підхід до творчості?

Ні, є велика різниця. До прикладу, українці більш консервативні та дотримуються традиційних мотивів та жанрів, бояться порушувати деякі теми. Можливо, саме це їм диктує український споживач. Проте слід зазначити, що роботи українських художників вищі по якості за турецькі з точки зору майстерності, техніки, тем, і у нас більш професійна образотворча школа. Турецькі митці більше фокусуються на ужиткових виробах та водночас більш розкуті у своїй творчості.  Вони революційні, більше експериментують з матеріалами і руйнують кордони, а також застосовують новітні технології. 

В чому ви бачите перший крок до руйнування «культурного кордону» між Туреччиною та Україною? 

Ми з колегами та зацікавленими сторонами вже ведемо переговори про збільшення українського культурного продукту на турецькому ринку. Зокрема, це книги. Українські видавці дуже недооцінюють турецького читача та мало з ним знайомі. З власного досвіду, я можу з впевненістю сказати, що тут дуже великий інтелектуальний споживач і Україні треба бути представленою в турецьких книгарнях та галереях. Це купівельно спроможний ринок, де український культурний товар, безперечно, буде мати попит. 

Взимку, наприклад, відома стамбульська галерея “Месхер” виставляла ретроспективу стамбульських робіт відомого українського художника Олексія Грищенка. Багато робіт цього художника знаходяться в серйозних приватних колекціях Стамбула і високо цінуються. Деякі роботі були привезені з Національного художнього музею України. На відкритті було не пройти, хоча галерея має три поверхи. Представники галереї пізніше повідомили, що виставка має надзвичайно велику відвідуваність, каталоги розкуповуються та роботи викликають захоплення. Тому я вважаю, що Україна повинна уважніше ставитись до турецького ринку, та активніше будувати партнерські стосунки. Я завжди радо допомагаю в будь-яких культурних, інтелектуальних та освітніх ініціативах українців у Туреччині.