Перед поїздкою я перевіряла локацію на карті та побачила, що Хатай доволі далеко від кордону з війною. Летіла без переживань та вже на місці я зрозуміла, що захід проходитиме в невеликому містечку Рехайнли, яке знаходить за півтора кілометри від кордону з Сирією. Його було видно з вікна помешкання, де я зупинилась на цей короткий час. Звичайно ж, більшість людей, наслухавшись ЗМІ, ніколи б не наважились на таку подорож, але я не пожалкувала та вважаю, що це був дуже унікальний досвід в моєму житті.
Вечір хни — турецькиий дівич-вечір
Отже, святкування почалося з “вечору хни” – це свято для нареченої, на яке вона приходить у червоному вбранні і має бути готова до виконання ряду традиційних ритуалів. Ця церемонія майже нічого спільного не має з українським дівич-вечором, але святкує практично ті ж самі цінності: прощання з “молодістю”, перехід в новий статус та єднання родин. На заході можуть бути присутніми всі – від малого до старого, а також чоловіки та наречений. Основими забавками для гостей є традиційний танець — притоп халай, під гучні барабани та жбурляння грошими, які збирають музики в якості гонорару. Все дійство тривало від 19:00 до опівночі, протягом цього часу дівчата розмальовували собі руки хною в спеціальних орнаментах та спілкувались. Зазвичай, на “вечорі хни” не подають їжу та напої, а кульмінацією стало розбивання нареченою глечика з грошима та зерном — на щастя, на долю, а на завершення традиційне родинне фото.
Весілля — золото та барабани
Наступного дня почалося весілля, програма якого відрізнялась від попередньої зустрічі, оскільки вже на самому весіллі гості виглядали більш урочисто та задаровували молоду золотом. Підготовку гості розпочали з самого ранку, але чепурити спочатку треба наречених, тому всі поїхали до них додому, щоб організувати зустріч молодят.
Вдома родичі зав’язали червону стрічку на поясі нареченої — символ єднання двох родин і під звуки барабанів супроводили її на вулицю для зустрічі з нареченим. Весільний кортеж складався з декількох десятків автомобілів, але святково прикрашений був лише автомобіль молодят. Провівши молодят, присутні гості й собі пішли фарбуватись та переодягатись для головної частини свята — ресторану.
Застілля — без алкоголю, але з реформами української нареченої
Без тамади та без тостів — цілий вечір люди танцювали халай. Весілля мало бути без жодних частувань, але українська наречена наполягла на подачі їжі, адже серед присутніх були й українці. А також, вона додала свій елемент до загальної програми святкування – кидання букету незаміжнім дівчатам. Можливо більшості українцям таке весілля здалося б нудним, але мені не було нудно, тому що я постійно була в очікуванні кульмінації, хоча вже потім зрозуміла, що танець-халай, це загальний ритм дійства, який дотримувався від початку до кінця. Найбільше мене здивувало це флористичне оздоблення весілля, а саме форма квіткових букетів.
Вбрання та аксесуари
Я особливо ретельно підбирала вбарання на це весілля та узгоджувала довжину сукні з нареченою, а коли вже прилетіла до Туреччини, то зрозуміла, що мої хвилювання були марними. Я очікувала, що туркені будуть в скромних вбраннях, але були абсолютно різноманітні варіації з сукнями та їх довжиною.
Загальна атмосфера
Близьке сусідство з конфліктом, про який ми чи не щодня читаємо в медіа, ніяк не вплинуло на загальну атмоферу свята і не дало жодного негативного відтінку. Життя йде, люди влаштувують святкування та ходять один до одного в гості, живуть власним життям разом з біженцями. Кожен адаптується до ситуації як може і має різні погляди на неї. Можна почути багато думок, критику та обурення, але мені найбільше запам’ятався вислів одного з місцевих жителів – “Війна може статись будь-де, тому ми мусимо проявляти солідарність один до одного”.
