Українці в Туреччині: Анна Скоробагатько-Полат

0
949

Сьогодні ми підготували для вас, любі читачі, інтерв’ю з нашою неймовірно талановитою землячкою Анною Скоробагатько-Полат, яка у Фейсбуці відома під турецьким прізвищем Anna Polat.

Анна є художником, викладачем образотворчого мистецтва, майстром художнього розпису й надзвичайно привабливою жінкою. Родом вона із Чернігівщини, закінчила художньо-графічний факультет Чернігівського педагогічного інституту, довгий час жила й працювала в Одесі, де й вперше впевнено й яскраво заявила про себе, як митець. Певний час вчителювала в коледжі, згодом працювала в арт студії й викладала для дітей й дорослих. Був досвід роботи й у власній студії. Неодноразово приймала участь у різноманітних виставках, двічі мала персональні виставки в галереях “Червоний квадрат” й “Золотий ангел”. Дуже полюбляє “Батік” – художній розпис по одягу, займається ним сама й навчає інших. Любить,  щоб люди прикрашали своє життя гарними виробами у повсякденні, тому й вибрала нелегку професію.

Ось як критики коментували творчість Анни Скоробагатько-Полат після першої виставки в Одесі: “Скоробагатько показала в «Червоному квадраті» оригінальну техніку текстилю: парадоксальне, гостре, екстравагантне поєднання найніжніших шифонів з повстяними фактурами, причому одне непомітно і органічно перетікає в інше, народжується з іншого. У цьому текстилі чітко читаються етномотиви, але не прямі і буквальні, а опосередковані, тонко засвоєні. Колористика тканинних виробів Скоробагатько ретельно продумана, гармонійна, вишукана…  Червоні маки у цієї  художниці розкривають свої важкі ворсисті віночки, всередині яких – не тичинки, а крихітні озерця-вири: напівпрозорий шовк. На шовку розквітає холодна хризантема, немов морозний візерунок на склі. Мотив нарцисів, строгий геометричний візерунок – і ось вам шарфик, палантин, якого більше ні у кого немає, тому що батик неможливо повторити в точності… Представлені і пейзажні мотиви – станковий батік. Зимова графіка сніжних дерев – і ось вам Соборна площа. Трепіт сонячних відблисків крізь крони – «Золота доріжка». Пряникові вежі над річковою гладдю – «Прага», побачена очима дитини. Тримтячі брижі на воді – венеціанський пейзаж «До берега». Справжня східна вишуканість – в композиційному натюрморті «Манго» … Словом, можна порадіти, що майстриня Анна Скоробагатько поповнила наш цех художників-прикладників.”

УА: Анно, яка Ваша історія знайомтсва з Туреччиною? 

А.С.-П.: Історія знайомтсва з Туреччиною, напевно, схожа у всіх жінок із України. Я познайомилася із майбутнім чоловіком в Одесі й згодом вийшло так, що ми переїхали сюди. Довго вибирали, де саме хочемо жити, й випало на той час на Туреччину. Але наразі це не остаточне рішення й досі все під знаком питання, хотілося б вернутися на Батьківщину, але час покаже.

УА: Що найбільше подобається в Туреччині й чого суто “українського” не вистачає? 

А.С.-П.: Моє ставлення до Туреччини досить неоднозначне. Мені нелегко тут адаптуватися. Звичайно, країна чудова, природа просто захоплює, не надивитися. Проте дуже не вистачає культурного оточення, до якого звикла в Одесі. Можливо, для людини, що не так “втягнута” в мистецтво, було б легше пережити всі метаморфози, але мені бракує художніх виставок, фестивалей, арт проектів, які вже давно стали звичною складовою мого життя. До речі, хотілося зазначити, що Одеса в цьому плані виграє однозначно, всі заходи проходять на дуже високому культурному рівні, й проводиться їх чимало. Й саме за цим дуже сумую. Сподіваюсь, що в найближчому майбутньому все поміняється, й я відкрию для себе безмежну культурну Туреччину.

УА: Анно, розкажіть, будь ласка, трохи про себе. Що привело Вас до мистецтва? Коли вперше відчули у собі художника? 

А.С.-П.: Малювати я почала ще в дитинстві. Вся моя сім’я загалом досить творча. Мама дуже гарно малює, хоча не є професіоналом. А сестра займається ілюструванням художніх книг. В нашому домі є досить багато картин, різних репродукцій й я, можна сказати, виросла на класиці живопису, безкінця перемальовувала всі відомі шедеври, починаючи від “Джоконди” й завершуючи Івановим. Коли я побачила репродукцію “Джоконди” Леонардо да Вінчі, я була ще маленькою дівчинкою, жінка з картини заворожила, не знаю скільки разів я малювала її, але до сих пір для мене ця картина залишається великою таємницею. А коли вперше відвідала Третьяковську галерею, то всі картини для мене були ніби родичами, адже виростала разом із ним, весь час перемальовуючи їх. Й коли настав час вибирати своє майбутнє й вступати до універститу, то варіантів не було. Я завжди хотіла бути художником, творити. Тому й закінчила художньо-графічний факультет Чернігівського педагогічного інституту. Згодом за часів важких реформ в країні змінювала різні професії, але душа завжди була пов’язана з живописом. Тож врешті-решт повернулася на шлях мистецтва, чому несказанно рада.

УА: У своїй виставці в “Червоному квадраті” Ви показали оригінальну техніку текстилю. Що можете розказати про неї? Які мотиви переважали? Що можете сказати про колористику? Чим відрізнялася виставка у “Золотому ангелі”? 

А.С.-П.: Моя перша виставка була досить сумбурною, адже я представила абсолютно все, що до того часу створила. Здебільшого були мої роботи по батіку. Наступна ж була, звичайно, вища, професійніше підготовлена й називалася “Мрії про реальне”. Роботи були ніби мрії, та не лише мої, а й загальнолюдські, які реально втілити в життя, проте з дрібних причин ми весь час їх відкладаємо. Тому й було багато картин з різною тематикою. Виставка – це не просто показ картин, це підсумок усього тобою зробленого.

УА: Що полюбляєте малювати більше всього? 

А.С.-П.: Я дуже люблю малювати природу, особливо квіти. Коли я ще була студенткою, то багато моїх картин були із фантастичним нахилом. Це притаманно багатьом початківцям-художникам, адже хочеться створити щось незвичайне й дуже гарне.  А вже з часом кожен митець починає знаходити прекрасне у найпростіших речах. Й та сама звичайнісінька ромашка є надзвичайно гарною й гармонічною. Адже все створене Богом – досконале. Й одну й ту саму річ можна передати різними способами, в результаті чого це будуть зовсім різні картини. Головна ціль мистецтва – помітити й передати прекрасне навколо нас.

УА: А от портрети любите малювати?

А.С.-П.: Я не спеціаліст в малюванні портретів. Адже це окрема й дуже велика тема в образотворчому мистецтві, що вимагає постійного й довгого навчання. Адже творчість – це не те, що ви можете просто вибрати: сьогодні хочу малювати це, а завтра те. Повинна лежати до того душа. Крім того професійні якості й вміння треба весь час удосконалювати.

УА: Як виникла ідея зайнятися розписом по тканині?

А.С.-П.: Розписом по тканині я почала займатися досить недавно, приблизно років п’ять назад. В інституті не було такої спеціалізації, але мені завжди подобалися речі виготовлені власноруч й думала, що це не для мене. Та прийшов час й почала самостійно освоювати дану техніку. На той час в Одесі було досить багато професіоналів-батіністів, й я взяла кілька уроків у них. Та вчитися доводилося на власних помилках й зіпсувати не один метр шовку, та про те не шкодую. Люблю творити прекрасне й оточувати себе й інших людей ним. До речі, робота на шовку чимось нагадує роботу з аквареллю. Й тканина сама по собі дуже цікава, адже фарби розтікаються кожен раз по-особливому. Це своєрідна медитація, все досить легко й прозоро. Шарфи, одяг – це все настільки гарно прикрашає наше буденне життя, що спробувавши лише один раз, вже неможливо від цього відмовитися. Моя любов – батік – це мистецтво вічно молоде, та разом з тим й сучасне. Батік поєднує авангардний і романтичний стилі, дозволяє мені експериментувати не тільки з кольором, але і з формою, матеріалом. Незвичайна властивість поглинати світло і віддавати внутрішнє злиття, що притаманне батіку, не перестає дивувати. Він такий ніжний, бархатистий, схожий до шкіри людей. Прекрасний при будь-якому освітленні, але й створює відчуття мінливості. Батік, як і будь-яке інше мистецтво, змушує думати, бачити, слухати, відчувати.

УА: Як реалізуєте свої творіння? Де можна придбати їх?

А.С.-П.: Наразі мені важко зорієнтуватися, адже чужа країна. Я й досі не можу зрозуміти, що подобається чи не подобається турецьким жінкам. Та не дивлячись ні на що, я буду продовжувати займатися розписом по тканині. В Одесі мала власну студію й постійних клієнтів, сподіваюсь, що з часом й тут буде теж саме.

УА: Як чоловік ставиться до Вашої роботи?

А.С.-П.: Чоловік відноситься досить позитивно, адже й сам малює, хоча й не професійно. Але йому, як і мені, є близьке мистецтво, тому розуміє й підтримує у всьому. Коли ми тільки познайомились, він приходив на мої заняття в арт-студію й малював разом із усіма студентами.

УА: Які поради Ви б дали новачкам? 

А.С.-П.: На дане питання важко відповісти. Напевно, треба багато практикувати. Та найголовніше, я думаю, повинно подобатися те, чим займаєшся. Адже саме настирливість – це половина успіху у будь-якій справі. Дуже багато маю прикладів, коли до мене приходили студенти-новачки з великим бажанням навчитися малювати й перевершували згодом навіть підготовлених учнів. Що стосується батіка, то треба починати із простого. Але знову ж таки наголошую, що треба любити те, що твориш.

УА: Ви викладаєте образотворче мистецтво в Суботній школі Анкари для дорослих й дітей. Чого навчаєте? На що звертаєте увагу в першу чергу?

А.С.-П.: Для діток серйозного підходу у навчанні як такого, я вважаю, не повинно бути. Адже сильно давлячи можна просто вбити саме бажання вчитися. Тому головне  розвивати творчі здібності, направляючи по-декуди й роблячи зауваження. Щоб вони не боялися “творити”. Адже неодноразово бачили таких діток, які мають гарну техніку й хороше підготовлені, але от самого бажання малювати у них вже просто немає. Й це є великою проблемою. Тому дітей треба просто підштовхувати, показуючи гарні приклади. А от дорослих вже треба переконувати. Перед усім потрібне бажання, як уже раніше я говорила, без цього ніяк. Звичайно, як і кожен предмет, образотворче мистецтво також має свої закони та правила. Мене часто запитують, чи можна навчитися малювати. Впевнено можу сказати: “Так, Ваше велике бажання – це 50% успіху, всього іншого я навчу.”

УА: Третя виставка є у планах? 

А.С.-П.: Так, звичайно, є! Але наразі ще не зовсім розумію, що і як буде. Чи буде це виставка батіку, чи, можливо, мікс. Адже, звернула увагу на те, що в Туреччині досить популярні роботи маслом, тому й думаю, чи варто включити такі роботи. Час покаже.

УА: Ну, й на останок, традиційне: щоб б Ви побажали українській діаспорі тут, у Туреччині? 

А.С.-П.: Перед усім процвітання, успіхів та натхнення. Щоб було по-менше перешкод у кожному новому починанні.

Ми дуже вдячні пані Анні за приділений час. Бажаємо їй нових творчих звершень, нехай нелегкий творчий шлях буде встелений перемогами!

А всі бажаючі можуть ознайомитися з роботами Анни Скоробагатько-Полат на її сторінці у Фейсбуку.

Comments are closed.