Українці в Туреччині виготовляють кровоспинні перев’язки для українських солдатів

Ми всі відчули безсилля… Відчули як кінець… кінець життя, яке було раніше, кінець роботі, спокою, достатку, дому, друзів, їжі … і, звичайно, грошей.
0
583

А хтось ризикує життям, а хтось без інсуліну не проживе довго, без ліків, без тепла… А ще зверху провина вижившого. Як нам з тим справитись?

Так, гроші, а точніше конкретна їх кількість, то величина кінечна. А бажання щось робити – безкінечне. Треба йти саме цим шляхом. Можливо, роботи нема і цифра на банківському рахунку почала зменшуватись. Але рухливість тіла від того меншою не стала. Рухайтесь. Тільки не падайте замертво. Робіть щось. Просто робіть. Зараз важливо утримати психічний стан. Робити. Будь що. Будь де.

Шукати інформацію для біженців, банити ворожі сайти, пакувати гуманітарку, плести маскувальні сітки, збирати і сортувати ліки, перекладати тексти, розносити інформацію, пакувати перев’язки, пекти печиво для благодійності, ліпити вареники, розвозити хліб, нянчити чужих дітей разом із своїми… все підійде. І з цим більшість людей справляється на відмінно! Одна з ініціатив – робити перев’язки – моя.

По-перше, це моя професія, чим я займалася в мирний час ще задовго до війни. Кожному, мабудь, висилали список потреб на гуманітарку і серед того виділили першим пунктом – кровоспинні засоби. Професійно я підійшла до цього питання, продивилася в інтернет магазинах пропозиції щодо цих товарів. Звичайно, в перший тиждень люди викупили всю стерильну продукцію і ціна зросла. Запропоновані лоти мали окрім стократної ціни ще й плюс термін на виготовлення великої партії. Чекати? Ні!

І як професіонал я знаю, що стерильні перев’язки – то потреба така ж сама як потреба свіжої випічки щодня. Стерильність має свою “свіжість” так само як хліб. Має готуватися кожен день і у великій кількості. Процес простий – ріж та складай. Кожен може робити. Будь де. Будь з ким.

Лише треба знайти де “випікати”. Кілька телефонних розмов з медичними виробництвами не стали успішними. Нас просто перестали слухати. Ми вирішили їхати прямо до директора однієї з компаній. Там вже нас зустріли душевно.

Без лишніх слів одразу запропонували безкоштовну стерилізацію за умови, що ми наповнимо стерилізаційну камеру, ємність якої приблизно дорівнює 100 тисячам запакованих серветок… Тепер – люди. Першим включився Ізмір – долучали сусідів, знайомих, родичів. Українки разом з туркенями в Ізмірі – зібралися, скинулися, закупилися, порізали, запакували, відкатали увесь процес, відзняли матеріали,

Далі за одну добу знайшлися люди з різних міст Туреччини, які дали гроші і запропонували свої вільні руки. Серед них і студентки з Одеси, які добиралися через Західний кордон, і росіяни з Анталії, які давали гроші, і українка, яка запропонувала купити марлі і пакувати серветки в госпіталі Анкари, де вона з сином перебуває на лікуванні раку.

No description available.

Ця різнополюсність розривала мою душу і я плакала і плакала… вкотре переконалася, що людяність не має меж, а все що нам належить в цьому світі – то наше тіло і безкінечна енергія творіння. Настрій почав підніматися у всіх учасників.

Люди писали мені “дякую” за те, що вони мають змогу щось робити, бути причетними. А я дякувала їм. Спочатку писали – давайте швидше, бо рани не чекають, а потім – давайте швидше, бо війна закінчиться… то вже перемога!

Перемога над власним страхом! І воно заразне і поширюється серед нас, простих українців. Перемога точно буде за нами! Все буде Україна! Ми плануємо лише продовжувати. Навіть перших час після війни стерильні засоби ще будуть в дефіциті на території України. Треба дати час людям на відновлення виробництв всередині країни. Тому, кожен може долучитися прямо зараз до нашої ініціативи.

Пишіть в ватсап +905538407988, вистачить на всіх!!!

“Роби що можеш з тими ресурсами що маєш там, де ти знаходишся в даний момент для своєї України і Бог благословить мир!” – цитата в інтерпретації мого друга-аграрія. В оригіналі це слова Теодора Рузвельта

Автор: Тетяна Челік