Світу пощастило, що ми всі різні: інтерв’ю із Лейлою Саваш

Інтерв'ю з Лейлою Саваш, яка мешкає в Кушадаси та допомагає місцевій спілці людей з інвалідністю.
0
610

Людям з інвалідністю зазвичай куди складніше, ніж іншим. Рівень інклюзії низький, держава не сильно переймається їхніми проблемами, а частина суспільства досі ігнорує, або й принижує їх. Через це таким людям легше сидіти вдома, ніж спробувати жити нормальним життям.
Утім, у турецькому місті Кушадаси діє спілка людей з інвалідністю, де всі охочі можуть провести гарно час та самовпевнитися, а це дуже важливо.

Ця спілка існує більше 20 років. Заснувала її туркеня. Волонтерами в цій спілці працюють люди різних національностей. Крім турків також є волонтери з Японії, Голландії, Америки. Для людей з інвалідністю в цій спілці Лейла Саваш проводить заняття, аби всі змогли поринути в українську культуру та самобутність. Почала свою волонтерську діяльність в цій спілці вона пів року тому й відвідує спілку раз на тиждень.
Лейла Саваш, одна із активних учасниць діаспори. Вона є особливою жінкою, якій, при бажанні, під силу абсолютно усе.

Лейло, розкажіть, будь ласка, трохи про себе?
Я є співзасновником Української культурної спілки в місті Кушадаси, заступник голови і директорка Суботньої школи для дітей української діаспори. Ми постійно проводимо різноманітні заходи приурочені до українських свят та традицій.

Як виникла ідея провести день української культури для особливих учнів турецької спілки людей з інвалідністю?
Взагалі, я вважаю, що по нас іноземці судять про всіх українців. Тому й на тих, хто мешкає за кордоном, лежить серйозна відповідальність: гідно представити імідж країни, з якої ми родом. Тому я, при нагоді, завжди намагаюся розповісти туркам про нашу культуру й країну. Часто питають “чи всі українські жінки такі?” Кажу: “Так!”

Важко було зважитися на заняття?
Немає відчуття жалю, коли спілкуєшся з людьми інвалідністю. Вони настільки щирі, відкрити, дуже люблять гостей, фотографуватися. Я завжди від них заряджаюся позитивом. Першого разу ми малювали з ними Петриківку, їм сподобалося. Тоді й вирішила познайомити їх ближче з Україною.

87874828_202255217526675_8515192110826127360_n
87857364_538722320091949_5948749779084247040_n
87790509_479243586076935_2031070805709815808_n
87781262_248836722775133_3323118245338152960_n
87701500_877808192672119_1573828535838048256_n
87668964_504896943764143_541870472975876096_n
87617375_205537527518722_5785731817168437248_n
84604473_247131943118868_2538928440531222528_n

Чи маєте хобі? Знаю трохи про Ваші мотанки. Розкажіть, будь ласка, детальніше.
Мотанки і спілка людей з інвалідністю – то для душі!
Стосовно хобі. Знайомий турок, директор одного з відділів державного банку, побачив мої мотанки і замовив 30 штук на подарунки для клієнтів банку. Це було дуже приємне замовлення, тому що принаймні 30 турецьких сімей познайомилися з часткою української культури.
Іноді проводжу майстер класи для українців Туреччини, взимку була в Бурсі й для тамтешньої спілки провела заняття. Просто приємно ділитися своїми знаннями.

Душа радіє, що серед нас є люди, які так щиро люблять нашу Україну й пишаються тим, ким вони є.