«Роблю те, що люблю»: історія продавця корму для вуличних голубів

0
1860

За одну турецьку ліру можна зібрати навколо себе всіх голубів головної площі Анкари для ідеального селфі. Популяція вуличних птахів завжди курсує над фонтанами та пам’ятниками через урбанізацію та забудову їхнього природнього середовища. Часто люди, аби задобрити карму, підгодовують голубів пшеницею. Але є люди, які змогли перетворити це на власний бізнес.

Серед людної вулиці Анкари між парками та фонтанами на розі сидить чоловік і у пластикових чарках продає зерно. Його звати Мехмет і він залюбки розповідає кожному про свій ентузіазм, адже справа його ризикова й досить нестабільна.

“Я з малечку мріяв чистити людям взуття”

– Коли постало питання майбутньої професії, я довго не думав, тому що вибору великого в мене не було з народження. Я виріс в одному з анкарських гетто.

Мої батьки, сусіди та всі знайомі продавали на вулиці різні дрібниці. Це можна назвати не просто малим, а «мізерним» бізнесом. Адже щоб започаткувати навіть малий бізнес в нас не було ні можливості, тому що в нього треба було вкласти гроші, ні розуміння, як це зробити.

З малечку я мріяв чистити людям взуття на одній із головних вулиць столиці. Спробував, не склалося. Почав продавати попкорн, отримував неймовірне задоволення від запаху та контингенту покупців: молоді, гарні люди і й діти. Згодом здійснив ще декілька змін на своєму професійному шляху, аж поки не почав продавати зерно для голубів в парках міста.

“В своєму «мізерному» бізнесі, я професіонал із 40-річним досвідом”

Звичайно, я намагався стати найманим робітником, навіть відвідав кілька співбесід, але попри моє величезне бажання, за словами потенційних роботодавців, п’ять класів середньої школи, що мав, не достатньо для роботи в колективі. У майбутньому все ще сподіваюсь знайти більш солідну роботу, а поки залишаюсь у своєму «мізерному» бізнесі, де я професіонал із 40-річним досвідом.

Я стою в одному й тому ж місці в парку кожен день, маю навіть спеціальний дозвіл від адміністрації міста, тому вважаю це справжньою роботою. Мені подобаються тварини та птахи, тому на відміну від деяких сучасних людей можу впевнено сказати, що роблю те, що люблю. Чи цього не достатньо, щоб бути щасливим у своєму ремеслі?

“Мій графік залежить тільки від природи”

Моя робота полягає у спілкуванні з людьми та годуванні птахів. І я постійно на свіжому повітрі в оточені розслаблених людей, які ніжаться на сонці, їдять морозиво та граються зі своїми домашніми улюбленцями й дітьми. Мій графік залежить тільки від природи: немає сонця – немає людей в парку, іде дощ – немає птахів, немає птахів – немає грошей. На робоче місце приходжу близько восьмої ранку, адже багато офісних працівників люблять почати день з доброї справи – кинувши жменю пшениці птахам. Додому йду разом із заходом сонця та в залежності від кількості присутніх голубів, а в добру погоду їх може бути близько двох сотень.

Звичайно, я знаю багато місцевих жителів на вулиці, де працюю: їхні професії, дітей та повсякденні справи. По-сусідськи, знайомий також із поліцією, бізнесменами та офіціантами. Кілька років тому місцевий телеканал брав у мене інтерв’ю. Шокувало те, що більшість людей вважають мою працю не серйозною і дріб’язковою. Можливо… Але не забудьте, будь ласка, завтра зранку, як будете перебігати дорогу на червоне світло, погодувати голодних вуличних птахів та тварин, чиї домівки забудовані офісами.