Погляд української педагогині на базову освіту в Туреччині

Пані Юлія Караягли вже п’ятий рік працює вчителькою англійської мови в турецькій приватній школі. В перерві між перевіркою домашніх робіт 182 учнів вона знайшла вільну хвилинку і розказала нам про свій досвід вчителювання в Туреччині.  
5
1182

Пані Юлія Караягли вже п’ятий рік працює вчителькою англійської мови в турецькій приватній школі. В перерві між перевіркою домашніх робіт 182 учнів вона знайшла вільну хвилинку і розказала нам про свій досвід вчителювання в Туреччині.  

Пані Юліє, розкажіть, чому ви вирішили стати вчителем в Туреччині?

Коли я переїхала до Анкари проблем з працевлаштуванням в мене не було. Одразу почали надходити різні пропозиції офісної роботи, але на той момент я не знала турецької мови на достатньому рівні, тому обрала пропозицію вчительки англійської мови у місцевому приватному коледжі. На щастя, моя професійна підготовка та освіта цьому посприяла за що я дуже вдячна Україні. Згодом я разом з чоловіком переїхала до Кайсері, де продовжила викладати англійську вже в іншій приватній школі. 

Порівняйте, будь ласка, українську та турецьку школи. Чим вони відрізняються та у чому схожі?

Між нашими школами безперечно є величезна різниця в системі освіти та у підході до навчального процесу. В Туреччині є такий собі культ дитини, водночас в Україні дітей виховують у більш серйозній дисципліні. Наприклад, в турецьких школах майже відсутня система покарань, притаманних українським навчальним закладам: переписати рядок з помилкою, дисциплінарні записки у щоденниках учням, які зробили шкоду чи не слухаються вчителя. В Туреччині такі дії вчителя сприймаються дітьми як тортури. А самі учні часто можуть відмовитись від такого дисциплінарного покарання. 

А все ж таки, хто головний в турецькому класі: вчитель чи діти?

З огляду приватної школи, безперечно – учні. Адже їхні батьки оплачують навчання з власної кишені, а воно коштує немало. Часто ціна чотирьох років навчання дитини в початковій школі може дорівнювати ціні непоганої квартири. Тому, адміністрація таких шкіл завжди ставлять учнів на перше місце та намагається дослухатись до всіх їхніх забаганок та примх. 

Який тип школи є більш популярним в Туреччині: приватна чи державна?

Слідкуючи за останніми тенденціями в освіті, я можу зробити висновок, що в Туреччині з кожним днем збільшується кількість приватних шкіл. Ті сім’ї, які можуть собі це дозволити віддають дітей на навчання до приватної школи і безперечно, це є метою більшості турецьких родин.

А як ви думаєте, чи варто платити більше і чи може дитина здобути той самий рівень знань у державній школі в Туреччині? Чому люди нехтують можливістю навчати своїх дітей безкоштовно?

По-перше, приватна школа часто може запропонувати більше, а це різноманітні секції, гуртки, види спорту, іноземні мови. По-друге, класи в державних школах часто переповнені, а кількість учнів може сягати сорока. Я думаю, що багатьох батьків цей факт насторожує, адже вчителю важко приділити увагу всім дітям під час уроку, відповідно, якість освіти суттєво знижується. Водночас, у приватних школах кількість учнів в одному класі рідко перевищує 20. По-третє, графік багатьох батьків не збігається з графіком державної школи, де заняття закінчуються по обіді. А коли дитина ходить у приватну школу, то вона там може знаходитись і до 17:00, що суттєво полегшує життя батьками, які закінчують працювати у цей самий час. 

Як ви думаєте, чому в Україні приватні школи не є популярними?

Мене неабияк тішить цей факт, тому що я на власні очі бачу як навчання дитини у приватній школі виснажує сімейний бюджет і родину загалом. А також, часто діти змалечку відчувають себе кращими за інших, тому що їхні батьки інвестують великі кошти в їхнє навчання. Я рада, що в Україні така тенденція не є популярною і люди можуть здобути безкоштовну освіту на рівні з іншими. 

У мене часто запитують скільки моя родина витратила на мою освіту, а коли я відповідаю що ніскільки дивуванню моїх співрозмовників немає меж. Приватні школи не мають попиту в Україні, тому що наші державні школи надають якісні освітні послуги. 

А ви особисто вірите в те, що випускники турецьких приватних шкіл мають вищий рівень знань ніж їхні колеги, які здобули середню освіту в державних?

Мені доводилось зустрічати людей, які досконало вивчили англійську мову в державній школі, і бачила випускників приватних шкіл, які не володіли жодною іноземною. Тому, можу зробити висновок, що велику роль в освіченості дитини грає родина та її філософія щодо освіти в цілому. До прикладу, під час карантину частина моїх учнів радіє, бо з’явився час на англійську, а інша частина радіє, що з’явився додатковий час на комп’ютерні ігри. Тому, можу підсумувати, що запорука якісної освіти це батьківський контроль та правильна мотивація самих дітей. 

А як ви можете прокоментувати професійну підготовку вчителів в Туреччині та Україні?

В обох країнах педагоги на достойному рівні, але мені здається, що в Туреччині це дуже поважна професія. Про це свідчать і  статистичні дані: число турецьких молодих людей, які бажають стати вчителями щороку невпинно зростає. 

Українські вчителі справжні ентузіасти своєї справи. Наприклад, минулого року я разом зі своїми колегами організувала 2 проєкти в Кайсері на які запросила вчителів з України. Близько сорока педагогів з України за власний кошт приїхали до Туреччини щоб подивитись як тут відбувається навчальний процес. Люди не шкодували ні часу, ні грошей, і отримали безцінний досвід. Я організувала їм дуже пізнавальний тур, де вони мали змогу познайомитись з роботою, і державних, і приватних навчальних закладів у Кайсері. Такий тур був запланований і цьогоріч, але у зв’язку з карантином нам довелось його відтермінувати. 

Що б ви могли назвати найважчим у вашій роботі?

Оскільки я працюю з дітьми, то на початку мені було важко звикнути до їхнього світосприйняття. Кожна дитина особистість, але разом вони галасливі та швидкі. Потрібно правильно налаштувати внутрішній спокій та навчитись доцільно реагувати на їхні витівки. Це все справа часу і з досвідом будь-які труднощі здаються дрібницею.  

Серед української діаспори в Туреччині можливо є педагоги, які б хотіли розпочати свою кар’єру вчителя в Туреччині. Що б ви їм порадили?

Варто запастись терпінням, адже кожного чекає довгий процес оформлення документів, перекладу та підтвердження диплому. Нещодавно влада Туреччини додала ще одну вимогу для іноземців, які бажають вчителювати тут – denkik. Отримання цього документу може зайняти від 6 місяців до трьох років, адже турецьке міністерство праці розпочне синхронізацію ваших академічних здобутків з вашим університетом в Україні. На мою думку, уряд Туреччини пішов на такий крок, тому що ринок переповнений іноземцями і його хочуть трохи звільнити для громадян Туреччини, які теж хочуть працювати вчителями іноземних мов. Також, я бажаю українській діаспорі знайти роботу до душі, позаяк з власного досвіду можу сказати, що займатись справою яку ти любиш є справжнім щастям.