Луганчанин розповів як відкрив ковбасний бізнес в Анталії

0
1695

Дві тисячі квадратних метрів виробничих площ в турецькій Анталії, 104 оригінальних рецепти, продуктивність – 30 тонн. Таким став результат «тимчасового» переїзду сім’ї луганчан до Анталії у 2014 році.

 

Як почати життя з нуля в чужій країні, без знання мови і відкрити успішну справу – про це в інтерв’ю Укрінформу розповів власник і керівник фабрики з виробництва ковбасних виробів «Val Et» в Анталії Іван Шевченко.

СИДІТИ БЕЗ ДІЛА НЕ ЗМОГЛИ

– Як виникла ідея просувати м’ясну продукцію, вироблену за українськими технологіями, на турецькому ринку?

– Все почалося задовго до самої ідеї початку бізнесу в Туреччині. У 2008 році ми з сім’єю придбали віллу і приїжджали просто для відпочинку на місяць-півтора відпочивати від роботи в Україні. У 2014 році, коли почалися проблеми в нашому регіоні, нам довелося виїхати на невизначений час до Анталії, щоб перечекати, як нам здавалося тоді, тимчасове ускладнення ситуації. Але нічого не змінилося – і ми залишилися в Анталії. А так як сидіти без діла наша сім’я не вміє, то ми вирішили зайнятися виробництвом ковбаси.

– Цікавий вибір. Чому ковбаси, а не солодощі або одяг, наприклад?

– У Туреччині дуже слабка «культура» виробництва ковбасної продукції. Це 4-5 видів – і все. Нам постійно доводилося возити усі ці ковбаси, сосиски з України сюди, тому що діти звикли харчуватися українською продукцією і на турецьку ніяк не погоджувалися – ні за смаковими якостями (думаю, всі знають, що турецькі ковбасні вироби часто рясніють перцем і не підходять для дитячого харчування), ні за асортиментом.

Крім того, ще задовго до Туреччини ми планували організувати таке виробництво в Україні. Так як не вийшло, вирішили реалізувати свої плани тут.

НАША ФАБРИКА – ФАКТИЧНО ВЕЛИЧЕЗНИЙ ХОЛОДИЛЬНИК

– Як все починалося і яких результатів вдалося досягти?

– Ми почали будувати фабрику у 2016 році, буквально на порожньому місці. Будівництво тривало півтора року. Почали з оброблення м’яса. Потім добудували лінію з виробництва ковбаси. Наша фабрика займає 2 тисячі квадратних метрів. Фактично, це величезний холодильник.

Продуктивність на сьогодні становить близько 30 тонн. Працюємо переважно в Анталії. Зараз відкрили представництва у Стамбулі, Анкарі. Намагаємося зайти на ринок. Не скажу, що це безпроблемний і легкий процес, але ми рухаємося вперед.

– Скільки людей працює на вашому підприємстві?

– Зараз – 31 людина. Технолог – наш, з України, решта – турки. Успішно просуваємо 102 рецепти м’ясної продукції. І коли мене запитують, з чого складається наша ковбаса, то я з гордістю відповідаю: 97% – м’ясо, 3% – спеції. Жодних добавок.

– Усім відомо, що в Туреччині немає свинини. Як йдуть справи з постачанням сировини?

– Ми не завозимо м’ясо з іншої країни, не використовуємо заморожене м’ясо. У Туреччині є багато ферм, з ними укладаємо договори на постачання сировини.

ГОЛОВНЕ – СПРОБУВАТИ

– Враховуючи відносну консервативність, притаманну туркам, як вам вдається знаходити свого клієнта?

– Ось це дійсно складне питання. Коли наш технолог приїхав сюди, ми зіткнулися з тим, що дуже багато спецій, рецептів потрібно буде міняти. Деяких спецій у Туреччині просто немає, а завести їх з іншої країни – дуже непросто й дорого. Тим не менш, нам вдалося максимально наблизитися до того смаку ковбасних виробів, до якого ми звикли з дитинства.

Перший, хто пробує мою продукцію – мої діти. Якщо їм подобається, запускаємо у виробництво. Смаки моїх «дегустаторів» жодного разу не підвели (посміхається).

А для того, щоб сподобатися турецькому споживачеві, ми доклали багато зусиль. Не перебільшу, якщо скажу, що вже третій рік буквально змушуємо турків пробувати нашу продукцію. Людина один раз пробує – і всі питання – «купувати – не купувати» – відпадають. Так у нас з’являються постійні клієнти, справжні цінителі нашої продукції.

– Чи співпрацюєте з готелями, які приймають українців?
– У нас турецька компанія, засновники якої – українці. Відповідно і з готелями співпрацюємо, як турецька компанія, і виготовляємо для них продукцію окремо – з нижчою собівартістю, ніж ми продаємо у роздріб. Нам доводиться підлаштовуватися під два різних ринки.
– А як щодо якості продукції? У Туреччині – це принципове питання?
– З цим дуже строго. Ми щомісяця здаємо свою продукцію для проведення аналізу в лабораторії при промисловій палаті. Щотижня держава веде перевірку – приїжджає дві комісії: одна місцевого рівня, інша – з центрального офісу в Анталії. Можуть нагрянути в будь-який час, звичайно ж – без попередження. Поки серйозних зауважень не отримували, чим пишаємося.
СЕКРЕТ УСПІХУ – ЧЕТВЕРО ДІТЕЙ
– Правила ведення бізнесу дуже відрізняються від українських?
– Тут все по-іншому. Я почав жити з нуля, не знаючи мови, законів, у мене тут не було жодного знайомого. Було дуже важко. Навіть зараз щодня відбуваються якісь цікаві, абсолютно нетипові для України, для українських реалій події. Це не погано і не добре, така реальність. Часто вона нагадує своєрідний квест.
– Знаю, що Туреччина, як і турецьке суспільство, хоч і відкриті для нового, спілкування з іноземцями, але до певної межі. Ви ж так хвацько: приїхали, з нуля побудували. У чому секрет успіху?
– Секрет – четверо дітей. Вони хочуть їсти щодня (посміхається). Насправді, все це дуже цікаво: виробництво, організація, вирішення різних питань. Для нашої активної сім’ї – це і є спільна справа. Для нас важливо отримувати позитив від того, що ми робимо. Мені приємно чути, коли хвалять нашу продукцію. Отже, хвалять нашу роботу.
– Ви переїхали до Анталії з Луганська тимчасово, а влаштувалися тут досить грунтовно. Збираєтеся повернутися до України чи бачите, що залишитеся тут і, наприклад, діти продовжать вашу справу?
– Ні, я не бачу цього. Не бачу у майбутньому, що діти продовжують наш бізнес у Туреччині. Якщо ситуація з’ясується і все стане так, як було, ми обов’язково повернемося до України. У нас же там все залишилося, там наше життя.
Розмовляла Ольга Будник