Українці в Туреччині: Художниця Ірина Хмелевська

0
3887

 


Це історія талановитої української художниці Ірини Хмелевської, яка зуміла розкрити свій талант та вже досить успішно заявила про себе в Туреччині.

Рубрика «Українці в Туреччині» продовжує знайомити читачів з талановитими представниками нашої діаспори. На вас чекають цікаві історії непересічних особистостей, які змогли реалізувати себе закордоном, і більше того, досягли в цьому успіху.

Героїня цієї статті родом зі славетного козацького міста —  Запоріжжя. В житті їй довелося чимало подорожувати та побачити світ, і зрештою знайти свою долю на берегах Босфору.

Ірина Хмелевська — не лише досвідчений професіонал в своїй галузі, а й талановитий художник, чиї роботи знаходяться в приватних колекціях в різних куточках світу. Колись я випадково натрапила в соцмережах на її яскраві картини і з того часу слідкую за творчістю співітчизниці. Для мене стало приємною несподіванкою, коли пані Ірина однією з перших погодилася дати інтерв’ю для порталу Ukr-Ayna.

УА: Розкажіть історію вашого переїзду до Туреччини.

ІХ: Можливо моя історія буде трохи незвичною, бо мене і зараз часто питають чи не було насправді заміжжя причиною переїзду до Стамбула. Але ж ні.

За фахом я менеджер – економіст, в 2001 році закінчила факультет “Менеджмент зовнішньоекономічної діяльності” Запорізького національного університету. Раніше я працювала за контрактом та прожила більше двох років в Будапешті. Я займала посаду регіонального менеджера з продажу електротехнічного обладнання (в основному силові трансформатори). Сектор, в якому я працюю вже більше 16 років (з них 8 років безпосередньо закордоном), дуже специфічний. Тому представники турецької компанії-виробника трансформаторів знайшли мене, як “конкурента”, та запропонували більш вигідні умови контракту. Крім того, в мене вже був професійний досвід роботи з турецькими компаніями-контракторами “під ключ”, коли ми виконували спільні проекти на постачання обладнання до Росії. Також беручи до уваги те, що мені завжди подобався Стамбул, а роботу запропонували саме в стамбульському офісі компанії, я погодилася на переїзд з ЄС.

УА: Так, дійсно, дуже цікава та зовсім нетипова історія. Що ще, окрім вигідного контракту, чекало на вас в Стамбулі?

ІХ: Справді, так сталося, що свою долю я зустріла саме в Туреччині, через півроку після переїзду.

УА: Як довго ви проживаєте тут?

ІХ: На сьогодні вже 4.5 роки, як я живу та працюю в Стамбулі.

УА: Чи подобається вам в цій країні? З якими труднощами довелося стикнутися?

ІХ: Не все було легко та перфектно всі ці роки, але труднощі чекають на експатів або іноземців у будь-який країні, і Туреччина — не виняток. Як на мене, все залежить від того, чи знаходиться людина “на своєму місці”. Наприклад, коли я жила та працювала в Угорщині, то в мене постійно було відчуття, що я не  “на своєму місці”. В Туреччині ж такого відчуття немає. Є бажання жити і працювати, творити та будувати плани на майбутнє, бо зараз в мене тут є моя родина. Звісно, в житті немає ніяких гарантій, але я б хотіла в подальшому жити в Стамбулі.

УА: Знаю також, що ви мандрівник зі стажем. В яких країнах доводилося бувати?

ІХ: Дуже люблю подорожувати! Kоли працювала в України, як менеджер, відповідала за ринки Південно-Східної Азії, тож постійно їздила у відрядження до Індії, В’єтнаму, Індонезії. Під час роботи в Угорщині відвідала багато країн ЄС, але є ще стільки місць, які я мрію побачити.

УА: Як вже було сказано, я деякий час слідкую за вашою творчістю, і не приховую свого захоплення. Ваші картини не можна було не помітити — вони яскраві, емоційні, написані з душею. Тож наступні запитання саме про це. Як ви вирішили стати художником? Живопис для вас є основною роботою чи хобі?

ІХ: Олійний живопис — це моє хобі останні 5 років. Дивно, але я ніколи в житті не малювала, не рахуючи уроків малювання у школі. Ніколи навіть і не мріяла, що зможу малювати. Коли я жила в Будапешті, то одного дня вирішила піти та випробувати себе. Протягом року я відвідувала художню студію, почавши малювати олією. Коли переїхала до Стамбула, то вже тут продовжила навчання. Зараз малюю цілком самостійно, більшість робіт виконана мастихіном, бо мені подобається, коли після висихання олії можна не лише дивитися на картину, а й торкатися до неї та відчувати товщину мазків, фактурність поверхні. Для мене це своєрідна медитація.

УА: Як обираєте тематику для картин?

ІХ: Я не виконую картини на замовлення, а пишу за покликом серця, слідуючи за своїм натхненням. Може з комерційної точки зору це і не дуже правильно, але такий мій вибір. Деякий час в мене пішов на формування власного стилю в написанні. Хотілося, щоб мої роботи впізнавали. Кажуть (це не моя думка), що мені все вдалося, як Ви вважаєте?

УА: Погоджуюсь з вами. Особливо це стосується картин з флористичними мотивами. Саме вони привертають найбільше уваги яскравими кольорами та живою енергетикою. Перше, що спадає на думку –  імпресіонізм, але я в цьому не експерт.

ІХ: Мені здається, що назвати  мій стиль імпресіонізмом у чистому вигляді не зовсім вірно, але його елементи дійсно присутні в більшості моїх робіт.

УА: Якщо не секрет, хто купує картини?

ІХ: На сьогодні я пишаюся, що мої роботи вже знайшли свої домівки в Україні, Німеччині, Англії, США, та звісно в Туреччині, де я зараз живу і працюю.

УА: Що в такому разі може стати на заваді митцю, який бажає не лише творити, а й замислюється над отриманням винагороди за свою творчість?

ІХ: Коли постає питання продажу картини, один з найбільш проблемних моментів — представлення її потенційному покупцеві через фотографію. Яким би професійним не був знімок,  він не в змозі замінити відчуття від побаченого на власні очі. Звісно, для цього і проводяться виставки та презентації, оскільки необхідний контакт з картиною, своєрідний діалог між глядачем та митцем.

УА: Чи були у вас вже виставки і коли плануєте наступну?

ІХ: Восени минулого  року в Стамбулі проводилася благодійна виставка-ярмарок ActivIST Bazar, в якому мої роботи приймали участь. Однак до цього часу поки що в мене не було персональних виставок. Хоча я не втрачаю надії та буду рада розглянути пропозиції. Хотілося б одного дня організувати виставку моїх робіт і на Батьківщині. Хоча чесно кажучи, для мене набагато важливіше, щоб мої картини знайшли нові домівки, де їх будуть справді любити. Тоді я з відкритим серцем розлучаюся зі ними, бо вірю, що свою найкращу картину я ще не намалювала.

​З творчістю художниці можна ознайомитися на сторінці у Фейсбук та Інстаграм

Від себе побажаю пані Ірині творчих успіхів та натхнення.

Інтерв’ю взяла Ольга Еге