Генконсул України в Стамбулі: про ситуацію з COVID-19 та дружбу між державами

Коли кордони між країнам закривались через поширення коронавірусу, Туреччина стала одним з хабів для повернення громадян на Батьківщину, у тому числі для українців. Зараз наші громадяни знов повертаються до курортних мекк.
0
395

Про виклики під час евакуації українців, смішні випадки з аеропорту та взаємини між державами в інтерв’ю УНН розповів Генеральний консул України в Стамбулі Олександр Гаман.

– Розкажіть про евакуацію, як це було?

У зв’язку з поширенням пандемії для нас настав складний час. Дуже багато українців перебували у Туреччині, багато намагались вилетіти з деяких держав, і єдиним варіантом повернення на Батьківщину був стамбульський аеропорт. І відповідно до рішення МЗС Стамбул був одним з хабів – місць, через які українці могли повертатись. Загалом почалися у нас проблемні аспекти 17 березня. І з того часу ми почали організовувати евакуаційні рейси. Загалом їх відбулося 15 або 16, починаючи з березня і до кінця травня. Якщо говорити про кількість рейсів, це робили не тільки ми, а й Посольство України в Анкарі – ми працювали разом, і Консульство України в Анталії – там також було кілька рейсів безпосередньо звідти. Кількість громадян, які повернулись авіарейсами спеціальними десь 2,5 тисячі людей. Крім того, вдалось домовитись з українською компанією, що здійснює поромне сполучення між Чорноморськом та Карасу – цим шляхом повернулось понад 400 громадян також.

Цей період був складним, зважаючи на те, що Туреччина запроваджували досить жорсткі карантинні обмеження: заборона виходу з дому, заборона пересування по вулицях, особливо у вихідні дні. Ми були змушені, враховуючи наш дипломатичний статус забезпечувати нашими транспортними засобами громадян України, які хотіли повернутись на Батьківщину саме цим шляхом. Задіяні були фактично всі транспортні засоби: і легкові автомобілі, і автобус, домовлялись з турецькими друзями щодо безкоштовного транспорту, що доправляв українців до порту Карасу – це 250 км від Стамбулу.

– Потрібна була перепустка?

Кожен громадянин України повинен був мати дозвіл від місцевої влади на те, щоб пересуватись навіть у наших автомобілях в межах Туреччини. Тому ми допомогали нашим громадянам це робити, і оформляли ці дозволи також.

– У які періоди були спецрейси, уточніть будь ласка

Основна кількість наприкінці березня. Протягом другої половини березня їх було 13, а потім ще 4 було у травні і на початку червня. Ми безпосередньо спілкувались з авіакомпанією, робили опитування, і коли бачили, що на певний період є зацікавленість громадян, тоді ми давали запит на авіакомпанію та отримували погодження. У нас це була компанія SkyUp.

– Чи відчувалась емоційно різниця між березневими та червневими рейсами?

Перед рейсами ніхто не розумів, що зміниться навіть сьогодні ввечері, що з пересуваннями по країні, чи будуть запроваджені жорсткіші обмеження в Україні, як буде летіти борт, чи не повернуть його через повітря. Були такі ситуації, наприклад, 28 березня, коли турецька влада у цей день повністю припинила авіасполучення, а в цей день мав відбутися, вночі фактично, спецрейс, що вже був готовий вилітати з Борисполя. І турецька влада приймає рішення припинити авіасполучення, а у нас в аеропорту понад 250 громадян України чекають. Тоді було важко морально і фізично. Ми були змушені в аеропорту домовлятись в телефонному режимі з керівництвом аеропорта, міста, авіаслужби турецької про те, щоб цей рейс все ж таки відбувся. 5 годин шаленої напруги: ми мали заспокоювати наших громадян, які розуміли ситуацію і знали про рішення турецької влади і в той же час працювати з турецькою стороною, щоб цей рейс відбувся.

– Такі випадки часто бували, чи це радше виняток?

Загалом я хочу тільки подякувати турецькій стороні, зокрема керівництву Стамбульського аеропорту, які постійно сприяли. Тоді у березні, ми як консульські працівники мали доступ практично до всіх точок в аеропорту, щоб спілкуватися з громадянами України, мати можливість їх заспокоїти, посприяти продуктами та водою… Щодо продуктів, Стамбульський аеропорт також декілька разів допомагав забезпеченням продуктами наших громадян, тому що абсолютно все було зачинено в аеропорту.

– Чи були випадки, коли когось з українців не випустили?

Таких випадків не було, проте були випадки, коли українці самі відмовлялись навіть з придбаними квитками летіти, але це поодинокі випадки.

– Розкажіть про тих, хто прилітали на лікування до Стамбулу? Скільки було громадян? Як домовлялись?

Туреччина є популярним напрямом для громадян, які потребують лікування, зокрема, це онкохворі громадяни України. І десь починаючи з кінця березня до нас почали доходити вже запити щодо необхідності прибуття до Туреччині, у тому числі через запроваджені карантинні обмеження. Це було дуже важко зробити. Ми разом із посольством направляли запити до турецького МЗС на такий приїзд, щоб отримати відповідний дозвіл. У квітні турецькою владою було прийнято рішення, враховуючи особливі гуманітарні випадки, надати можливість прибувати іноземцям, зокрема громадянам України на лікування за умови отримання необхідного дозволу від турецького агентства, що займається прибуттям іноземців на лікування. І коли в нас назбиралось десь порядком 40 осіб, які хотіли лікуватися, ми домовились зі SkyUp, що вони зможуть взяти групу цих людей і відвезти на лікування. Вони надали їм квитки безкоштовно. Загалом прилетіли десь 45 осіб.

– Там хтось наразі залишився? Багато повернулись?

Частина людей, які прибули – прибували саме на попереднє обстеження, щоб зрозуміти наскільки є можливість тут лікуватися, чи взагалі потрібно залишатися. Тому частина повернулася, частина залишилася, і деякі вже зробили трансплантацію кісткового мозку, наприклад, і продовжують тут перебувати. З огляду на цю ситуацію, як ви знаєте, громадяни України можуть перебувати до 90 днів у Туреччині без віз, якщо потрібно довше перебування – громадяни мають оформити дозвіл на проживання.

– А розкажіть про поставки ліків для онкохворих? Звідки їх надсилали?

Це українським хворим, які пройшли вже курс лікування. Відомо, якщо говорити про трансплантацію кісткового мозку, періодично є необхідність прибуття на контроль та отримання якихось додаткових медикаментів. Але враховуючи ситуацію з пандемією, вони не могли сюди прибувати на цей контроль, але необхідність у медичних препаратах існувала, тому до нас клініки звертались, і ми забезпечували передачу цих ліків з Туреччини в Україну.

– Розкажіть про поточну роботу аеропорту та вжиті епідемічні заходи?

Якщо говорити про Стамбульський аеропорт, заходи безпеки, насправді, безпрецедентні. На кожному кроці санітайзери. Жорсткий контроль, щоб усі ходили в масках, за дотриманням соціальної дистанції…

Я бачив графік, які заходи запроваджені у Стамбульському аеропорту, і порівнюючи з іншими аеропортами у Франкфурті, Нью-Йорку, Парижі, Стамбульський аеропорт – найкращий.

– Розкажіть про курортний сезон? Чи змінився туризм та чи бояться люди?

Звичайно, ситуація змінилась, адже турецькою стороною запроваджені досить жорсткі вимоги до готелів, що приймають туристів загалом. Наприклад, 50% заповнення готелів можливе одночасно. Запроваджені особливі умови щодо харчування: все включено працює, проте не зовсім так, як минулого року. Немає доступу кожному туристу до їжі, що надається. Людина не може сама брати їжу, мусить показати офіціанту, що вона хоче, а все це перебуває під склом.

– Скільки туристів наразі у Туреччині, Стамбулі?

Якщо говорити про Стамбул, 5 тисяч громадян проживають офіційно. Загалом по Туреччині ця цифра складає 16-18 тисяч – ті громадяни, які отримали дозвіл на проживання.

Громадяни України, в яких закінчився термін перебування у Туреччині, могли у карантин продовжувати законно перебувати у країні до відновлення авіасполучення.

– Скільки таких громадян було, і скільки вже полетіло?

Громадяни України, які прострочили свій термін перебування – тобто 90 днів, з 17 березня могли тут перебувати аж до часу відновлення регулярного авіасполучення без накладання будь-яких санкцій.

Я є свідком, що так відбувалось, що громадяни з фактично порушеним чи перевищеним строком перебування, коли виїжджали з Туреччини жодних штрафів чи санкцій не мали. Певно 90% таких громадян вже давно виїхали з Туреччини, і намагаються зараз назад повернутись.

– Чи є у Генконсульства чи Посольства механізм, якщо громадянин України захворів у Туреччині? Чи в нього з цим якісь проблеми – який план дій?

У таких випадках ми всі реагуємо, намагаємось порадити у яку клініку звернутись, щоб отримати першу допомогу і зрозуміти як далі діяти, потрібно лікування чи ні.

– Якщо ти захворів за кордоном, чи обов’язково звертатись до дипустанов своєї країни? Чи без цього можна обійтись? Як найкраще зробити?

Обов’язку громадян України звертатись до дипустанов з такими випадками, звичайно, немає, це за бажанням… У медзакладу також немає обов’язку інформувати нас про такі випадки, і громадянин України має право тримати у таємниці, що з ним відбувається. Медзаклади не інформують нас про такі речі.

– Скільки загалом зареєстрували громадян України з коронавірусом на території Туреччини?

У нас взагалі немає інформації про жодного громадянина України, який би перехворів у Туреччині ковід. За весь час. Я не можу гарантувати, що таких ситуацій не було, я був би щасливий, якщо їх не було, але це право громадянина інформувати нас про свій стан здоров’я чи не інформувати.

– Скільки наразі Генконсульство приймає громадян на день?

Враховуючи те, що ми більше двох місяців не приймали громадян, а працювали виключно по евакуації або по поверненню наших громадян в Україну, надавали допомогу по поверненню. Ми відновили свою роботу лише з кінця червня, і з цього часу приблизна кількість громадян, що приходять до нас на прийом сягає 40 осіб. Це ті, хто звертається. Крім того, є консультації через мессенджер, працює електронна пошта та телефонні дзвінки.

– Як наразі функціонують українські осередки і товариства у Туреччині? Мали бути дні українського кіно, що з цим?

Якщо говорити про українські культурні товариства чи громади, що зареєстровані на території Туреччини – їх вже 15 станом на сьогодні в усіх куточках Туреччини. І триває процес реєстрації нових. У нашому консульському окрузі їх п’ять, це Стамбул, Ізмір та Бурса. Вони є дуже активними. Ми намагаємось з ними співпрацювати у різного роду заходах, в організації суботніх шкіл для дітей, що мають намір вивчати українську мову. На жаль через пандемію поки процес організації та проведення заходів припинився, але ми потихеньку відновлюємо роботу. Наші заходи, що планувались з початку року, ми деякі вже однозначно відклали на наступний рік, деякі ми ще хотіли б організувати в цьому році, наприклад Дні українського кіно, що були дуже успішними минулого року. Але це буде залежати виключно від ситуації з пандемією.

– Чи працюють гуртки? Як будуть працювати школи?

Зараз канікули, але якщо ситуація не зміниться, ми з вересня розпочнемо заняття у суботніх школах Стамбула, Ізміра і Бурси.

Наші школи досить молоді, працюють 2-3 роки. Починали ми з 2-3 учнів, наприклад, школа, що при Генконсульстві України у Стамбулі, займається нею Товариство взаємодопомоги українців – понад 20 дітей навчається на сьогодні – три вікові групи. І з кожним роком ця кількість збільшується.

– Якщо казати про українство у Туреччині, розкажіть про рівень злочинності серед наших співгромадян?

Стамбул є містом з населенням понад 16 млн. Правопорушення відбуваються, де українці є постраждалими, і навпаки, порушниками. Але випадки поодинокі. Найчастіше це дрібні крадіжки, потрапляння у халепи в аеропорту. Про те, що це випадки поодинокі, свідчить статистика, адже станом на сьогодні покарання відбувають у межах нашого консульського округу лише 16 громадян України, цифра невелика.

– Цікаві випадки є?

Є певна категорія громадян України,  і не тільки, люди, які повертаються з рейсового довгого плавання, вони перебувають у транзиті, відчувають певну свободу і волю, тож можливо втрачають трошки контроль над собою. І просто губляться в аеропрту на кілька днів. Ми починаємо їх розшукувати за зверненнями родичів, і звичайно знаходимо і допомагаємо повернутись на Батьківщину.

Наприклад, людина заходить у DutyFree, і її подобаються невеликі пляшечки з віски. Він вважає, що це, можливо, продукт безкоштовний, і може взяти собі там -надцять штук. Такі дрібні випадки вирішуються досить позитивно: після затримання правоохоронними органами, через кілька дней цих людей відпускають.

Нас інформують , що це громадянин України, чи вирішення питання потребує допомоги, тож ми включаємось і намагаємось допомогти повернутись на Батьківщину.

– Яка остання така ситуація була з «хепі ендом»?

Можливо не з цієї серії. Буквально нещодавно наш консул допомагав вилетіти з Туреччини громадянці України, яка приїхала сюди на зустріч зі своїм другом, а він поводився не зовсім коректно з нею, і намагався не випустити назад в Україну. Нам вдалось допомогти повернутись практично безболісно, без будь-яких проблем, фактично втекти від цієї людини.

– До речі, що наразі з секс-індустрією у Туреччині, зокрема за участю українських жінок?

Якщо мова про сексуальне рабство, зараз це відійшло на дуже далекий план. Немає абсолютно випадків, коли ми кожного дня отримуємо інформацію, що десь там затримали громадян України, які надавали певного роду послуги.

– Чому ця ситуація покращилась?

Законодавство Туреччини є досить жорстке, і я впевнений, що це один з аспектів, що дозволив припинити саме цю сферу діяльності.

Турецькі правоохоронні органи реагують досить оперативно, особливо якщо у процес втручаються дипломатичні установи. Стануть на бік жінки чи ні, залежить від обставин.

Звичайно, законодавство Туреччини, як і будь-яке інше, захищає права своїх громадян. Але однозначно законодавство Туреччини стає на бік особи, яка постраждала.

– Чи має якусь матеріальну базу Генконсульство, щоб допомагати повертатись?

Є постанова Кабміну, що дозволяє нам виділяти певні кошти для того, щоб допомогти громадянам України, які постраждали на території Туреччини чи в будь-якій іншій країні – повернутись в Україну. У цій постанові дуже чітко прописано у яких випадках ми можемо надавати таку допомогу.

– Чи були такі випадки цього року?

Було достатньо випадків у період жорстких карантинних обмежень, коли ми надавали допомогу громадянам України, які тут вже перевищили строк перебування запланований ними, і залишились фактично без коштів, ми надавали допомогу. Таких випадків було 15-20.

Якщо ми говоримо про оплату перельоту – це не передбачено. Але є сума, якою ми можемо оперувати, і виходячи зі ситуації надавати певну матеріальну допомогу.

– Скільки українців втратили закордонний паспорт цього року?

Паспорти у нас фактично номер один серед усіх консульських дій, що ми вчиняємо. Якщо говорити про втрату паспорта, 40-50 випадків на рік ми точно маємо. Але навіть у разі втрати паспорта не є великою проблемою оформити новий паспорт, якщо людина може тут перебувати та очікувати, чи протягом одного дня отримати посвідчення на повернення в Україну, що дає йому можливість дуже швидко повернутись на Батьківщину. Це є паспортний документ, але виключно для повернення в Україну.

Працює єдина система оформлення документів, і в разі, якщо ми оформляємо чи паспорт чи посвідчення особи на повернення громадянина в Україну, ДМС, що є центральним органом у цій сфері, може бачити цю інформацію. Якщо людина 2 роки тому отримала цей паспорт – в них є ця інформація, якщо людина поїхала за кордон, втратила цей документ і отримали новий паспорт або посвідчення про повернення в Україну, вони також можуть бачити цю інформацію.

Весь процес оформлення документу проходить дуже швидко. Законодавчо передбачено у разі звернення людини за кордоном паспорт виправляється у період до трьох місяців. Людина подає документи, вони потрапляють в електронному вигляді в систему в Україні, де відбувається оформлення та виготовлення паспорту, і вже виготовлений паспорт повертається за кордон. Цей тримісячний термін є максимальним, і обмежувальним для нас. Фактично паспорт доходить до нас протягом місяця.

В Україні ситуація інша, адже всі процеси в Україні – до семи днів паспорт можна оформити.

Скільки українських дітей народилось у Туреччині?

Статистики по всій Туреччині немає, бо різні округи, і всі працюють в межах своєї юрисдикції. Зацікавлення дуже велике. Фактично для всіх дітей, які народжені від українсько-турецьких шлюбів оформляють українське громадянство. Щороку це близько 2 тисяч.

Будь-яка дитина народжена від одного з батьків громадянина України автоматично є громадянином України, натомість для формального підтвердження вона має звернутися до нас з анкетою та отримати довідку про отримання реєстрації громадянина України, а далі вже подавати документи на оформлення паспорту.

– Розкажіть про діяльність ОЧЕС, що зараз там відбувається? 

Організація Чорноморського економічного співробітництва спрямована на розвиток економічної співпраці: транспорт, туризм, наука, освіта, екологія. Співпраця країн, що розташовані в Чорноморському регіоні. Якщо говорити про саму організацію, протягом останніх років, звичайно, роль цієї організації не є визначальною для цих країн з урахуванням дуже багатьох аспектів, у тому числі через позицію РФ, тимчасову окупацію українського Криму. Відносини погіршились на двосторонньому рівні, адже ми перебуваємо у стані війни з Росією. Відповідно це впливає на цілий ланцюжок співпраці в рамках ОЧЕС.

Якщо говорить про відстоювання наших інтересів, ми намагаємось не допустити використання чи просування Росією своїх інтересів, у тому числі щодо легалізації анексії Криму.

– Чи не можна тоді просто з неї вийти?

ОЧЕС спрямована на розвиток економічної співпраці між країнами Чорноморського регіону, і я особисто вважаю, і не я один, що ця організація має даже гарні перспективи з урахуванням стратегічного розташування, важливості не тільки Чорноморського регіону. Вихід з цієї організації – це не вихід. Ми повинні захищати свої економічні інтереси та реалізувати свої проект. Насправді вони є. Чудові ідеї є у галузі туризму, транспорту, екології, але їх реалізація ще не почалась.

– Які повноваження в організації?

Донести проект, домовитись з країнами-учасниками про спільне фінансування і просування його в подальшому.

– Якими ви бачити стосунки між Україною та Туреччиною за декілька років?

Останні 5 років наші відносини розвиваються шаленими темпами. Це економіка, туризм, культура, освіти. Три роки тому у Стамбульському університеті відкрилась українська філологія, це як приклад гарної співпраці. Це одне з наших найважливіших завдань, щоб ця співпраця розвивалась ще швидше. І я впевнений, що так і буде, адже це є бажання не тільки президентів, урядів, а і наших громадян. Через 10 років зможемо пізнати одне одного ще краще, і насправді є що.

– Чи взаємна ця дружба з Туреччиною? Адже є думки, що турецький президент зближується з кимось лише задля втримання власних позицій. 

Однозначно це не так. Чудовим прикладом справжньої дружби є те, що Туреччина одна з перших, чи навіть перша, надала нам практичну допомогу у 2014 році, коли ми намагались отримати її від інших міжнародних партнерів. І до цього часу надає допомогу, у тому числі у сфері військового співробітництва. У цьому я переконаний.

Джерело: УНН