Досвід українки: Як самостійно переїхати в Туреччину

Одеситка Юлія Максимова разом зі своєю донькою вже понад пів року живе та працює в Стамбулі. Місто для проживання пані Юлія обрала самостійно та переїхала до Туреччини за волею свого серця. Ми поспілкувались з нею, щоб вияснити чому дедалі більше українців переїжджають жити до Туреччини? 
0
4778

Одеситка Юлія Максимова разом зі своєю донькою вже понад пів року живе та працює в Стамбулі. Місто для проживання пані Юлія обрала самостійно та переїхала до Туреччини за волею свого серця. Ми поспілкувались з нею, щоб вияснити чому дедалі більше українців переїжджають жити до Туреччини? 

Скажіть, будь ласка, що спонукало вас переїхати до Стамбула? 

Я тривалий час жила за кордоном, подорожувала світом, але де б я не була, завжди прагнула жити на березі моря. Переглянула декілька варіантів і вирішила зупинити свій вибір на Стамбулі, адже мені подобається і турецька культура і тутешній клімат. До переїзду я була знайома з містом, адже декілька раз приїздила туристкою до Стамбула. Я менеджер соціальних мереж з 8-ми річним досвідом. Це єдина робота, яка дозволяє працювати і жити там де подобається, за умови наявності Інтернету.

Розкажіть, як ви готувались до переїзду?

Спочатку читала різноманітні дописи в тематичних групах у Фейсбуці, потім придбала чек-ліст для переїзду до Туреччини в однієї Інстаграм блогерки. Це така собі покрокова інструкція, яка містить інформацію про придбання та оренду нерухомості, працевлаштування, медичне обслуговування тощо. Хоча, вона виявилась зовсім непридатною для мого випадку. Насправді, приїхавши до Стамбула я стикнулась з багатьма труднощами, які не були згадані у тому чек-лісті. 

Про які саме труднощі ви ведете мову?

Вже на місці я зрозуміла, що мене ніхто не сприймав серйозно під час введення комунікацій з місцевими щодо пошуку квартири для оренди. На всі зустрічі з рієлторами та на огляди квартир спочатку я ходила у простому повсякденному одязі, а згодом зрозуміла, що виглядаю не достатньо солідно. Та ще й без чоловіка. Мої співрозмовники завжди очікували, що розмовлятимуть з чоловіком і не брали мене до уваги. Мені було незрозуміло та прикро, адже можливо я навіть і заробляю більше ніж будь-який чоловік, чому ж таке ставлення? Згодом я вирішила ходити на такі зустрічі у діловому костюмі і мене почали слухати та чути. Проте, все одно питали чи я заміжня і чому я переїхала до Стамбула. За весь період пошуку житла я оглянула 18 квартир і лише завдяки рієлтору мені все ж таки вдалось зняти одну. Відверто кажучи, я вже думала опускати руки та повертатись додому, себто, нам тут не раді, але все ж таки ми залишились.

А чи вдалось вам знайти підходящий садочок для вашої доньки?

Так, одразу після приїзду вона почала відвідувати приватний дитячий садочок, де головною мовою спілкування та викладання була англійська. Я була дуже задоволена цим закладом і вважаю, що турецькі дитячі садочки чи не найкращі у світі. Я знайшла його  заздалегідь через власну мережу контактів: подруга з іншої країни порадила мені звернусь до її подруги в Стамбулі, а та надала мені адресу цього садочка. 

Одна з найголовніших причин чому ми переїхали до Туреччини, це відношення місцевих людей до дітей у міському просторі. Всі дуже привітно ставляться до моєї маленької доньки: офіціянти, перехожі, сусіди тощо. Кожен з наших оточуючих нас підтримує і намагається допомогти. До речі, іноземці часто переїздять до Туреччини, щоб віддати своїх дітей до місцевих приватних шкіл та садочків, я особисто знаю таку родину. На жаль, після місяця відвідування занять, моя донька захворіла на вушну інфекцію і припинила ходити до садочка.

А чи користувались ви послугами медичних закладів у Стамбулі? Які ваші враження?

Так, моїй доньці надали там кваліфіковану допомогу, виписали антибіотики та вели належне спостереження. Також, один раз я зверталась за станом власного здоров’я, в обидвох випадках сервіс та професійність лікарів мене задовольнила. Ми купили собі медичний страховий поліс. Єдине з негативного, що можу зазначити, це бюрократичний процес. Оформлення документів забирає досить багато часу. Однак я не вважаю це критичним фактом. За потреби кожен іноземний пацієнт може отримати супровід перекладача, у нас такий теж був. У Стамбулі мені довелось пройти через складну операцію видалення зуба і навіть попри мовний бар’єр (у стоматологічному кабінеті перекладача не було) ми порозумілись з лікарем й операція пройшла успішно.

 

Стамбул є найбільшим містом Туреччини та найгучнішим мегаполісом Європи. Чи не важко вам було розібратись в логістиці міста?

Стамбульська транспортна система, можливо чи не найзручніша з усіх які я коли-небудь бачила. Перший місяць перебування тут я їздила тільки на таксі, а невдовзі розібралась з Istanbulkart та зрозуміла, як працює кожен вид транспорту. Насправді, це просто неймовірно! Уявляєте, деякі щасливчики щодня добираються на роботу морем. Морем! Це ж не якась підземка, а справжня романтика. 

А як швидко ви звикли до турецьких супермаркетів, ринків та продуктів загалом?

Я помітила, що в турецьких крамницях зазвичай всі продукти однакові, а вибір досить обмежений. Водночас, ті продукти, які в нас вважаються делікатесом, в Туреччині в категорії їжі щоденного споживання, до прикладу – бастурма. І безперечно, я є великою шанувальницею турецьких сніданків!

На що треба звертати особливу увагу під час самостійного переїзду до Туреччини?

Перш за все, треба бути готовим до того, що турки не приймають рішення швидко, що б ви не робили – це не буде швидко. В Києві, в Одесі можна за годину це знайти та орендувати квартиру, коли в Стамбулі такий самий процес може тривати цілий тиждень. По-друге, треба завжди ретельно перевіряти всі документи, які оформлюєте в Туреччині: перегляньте чи правильно записане ваше прізвище, номер квартири, якщо оформлюєте контракт, чи всі члени вашої родини зазначені в документах правильно тощо. Наприклад, я була змушена переписувати свій договір оренди тричі, тому що постійно знаходила там помилки. По-третє, на всіх ваших документах, які ви везете з України, треба ставити апостиль. Щоб уникнути тяганини я б радила  зробити це в Україні.

Чи було щось таке, чого ви боялись при переїзді до Стамбула?

Авжеж, перш за все я була одна з дитиною, тому хвилювалася, що мені ставитимуть некоректні питання, зневажливо ставитимуться чи навіть можуть пограбувати. Я все продумувала на декілька кроків вперед, робила аналіз дитячих садочків, квартир у тих районах. Безпека і дитина були в пріоритеті, а коли приїхала до Стамбула, то зрозуміла, що здебільшого зі всіма громадянами Туреччини можна легко знайти спільну мову. Вони навпаки, ставляться до мене уважніше та обачливіше, адже я мама з маленькою дитиною. Завжди хочуть щось підказати, допомогти, а не образити. Я досі не володію турецькою – це не проблема. Все за що я переживала раніше, виявилось нічим. 

До яких труднощів треба бути готовим українцям, які планують мешкати в Туреччині?

Тут бюрократія на першому місці. Наприклад, в Іспанії можна винайняти квартиру і просто жити, поки вам дозволяє віза. В Туреччині без посвідки на проживання не можливо купити сімкарту, орендувати квартиру, оплатити рахунки. Це для мене було великим відкриттям і тягарем. І про це ніхто, на жаль, не пише на форумах в Інтернеті. Звісно, якщо їхати на постійне проживання до Туреччини маючи тут друзів, нареченого чи наречену, то багатьох труднощів можна уникнути заручившись їхньою підтримкою. А в моєму випадку, коли я влаштовувала свій побут практично не маючи тут знайомих, я була змушена пройти через ряд незручностей. До прикладу, я не могла підключити до себе в квартиру Інтернет протягом двох тижнів. На щастя, на одному з форумів одна місцева українка запропонувала мені допомогу і вирішила це питання.

А чи намагались ви вийти на зв’язок з місцевою українською діаспорою?

Авжеж, у соціальних мережах є багато груп для українців в Туреччині. Я там активний користувач. На таких майданчиках я завжди знаходжу відповіді на свої побутові питання та знайомлюсь з українцями в Стамбулі. Проживши декілька місяців у цій країні, я дійшла висновку, що найголовніший ресурс в житті це – люди. Навколо є багато людей, які залюбки допоможуть у скрутну хвилину та дадуть підказку в незрозумілій ситуації. В наших діаспорських групах існує якась німа солідарність, що спонукає українців в Туреччині допомагати один одному. Нещодавно, в одній з таких груп, я побачила допис, де жінка розказує, що у зв’язку з карантином її сім’я втратила джерело доходів та залишилась без роботи та їжі. Наші співвітчизники відреагували миттєво та надіслали їй пакуночки з продуктами. Це унікальний досвід, адже судячи з груп для експатів в інших країнах Європи, на які я підписана, українці в Туреччині більш доброзичливі та менш агресивні. Можливо, ми теж асимілюємось з турецьким суспільством та переймемо від турків такі риси, як відкритість та доброта. 

Багато українців, які проживають в Туреччині, часто жаліються на брак спілкування, соціальну ізоляцію та відчуженість від суспільства. Що б ви могли їм порадити?

Вихід з такої ситуації є дуже простим – йти і спілкуватись зі всіма хто вам посміхається, а це можуть бути і сусіди, і продавці, і офіціанти, і мами на ігрових майданчиках. Я дуже люблю спілкуватись, і часто знайомлюсь з новими людьми в соціальних мережах. Варто теж пам’ятати, що в Туреччині проживає багато вихідців з країн СНД, з якими у вас теж може бути багато спільного. Особисто я не відчуваю себе самотньою в Туреччині, можливо це тому, що я екстраверт і люблю спілкування, а можливо і тому, що завжди зберігаю контакт з людьми та розвиваю наші відносини в дружбу. До прикладу, в мене є одна товаришка з Молдови, яка є власницею шоколадної крамниці, неподалік мого дому, наступного разу коли я захочу чогось солоденького в мене буде привід затриматись там на довше та потеревенити. А коли я захочу випити кави біля вежі Галата, зайду в кав’ярню до свого знайомого, з ним теж ми знайомі аж 5 років, ще з моєї першої поїздки до Стамбула. Тому, спілкуйтесь та будьте привітними з людьми в Туреччині, бо вони того варті!