У Туреччині відвідування дитсадка не є обов’язковим, проте перед тим, як вступити до початкової школи – Anaokulu – дітям, яким виповнилось 5 років необхідно закінчити один рік навчання у підготовчому класі. Початкова школа триває 8 років, а далі для отримання диплому про середню освіту навчання продовжується 4 роки у середній школі за обраним профілем.

Рано чи пізно перед батьками кожної дитини постає питання про відвідування дошкільного закладу, і якщо в Україні це вирішується доволі швидко, бо, як правило, обирається садочок найближчий до дому, то у Туреччині необхідно витратити чимало часу для того, щоб обрати серед неабиякої кількості приватних дитсадків саме той, який підійде найкраще вашій сім’ї за співвідношенням ціни та пропонованої програми виховання. Приватні дитсадки згідно даних турецького Міністерства освіти помітно переважають і ще рік тому на території країни діяло 39% державних та 61% приватних дошкільних закладів.  До речі, українським батькам скоро теж доведеться обирати, тому що не так давно була спрощена процедура реєстрації садочків та ще внесено ряд сприятливих змін на законодавчому рівні, а тому в найближчі декілька років можна очікувати “дитсадковий бум” в Україні.

Державні дошкільні заклади

До державного дитячого закладу приймають дітей із 3-х років, а при вступленні батьки повинні надати довідки про стан здоров’я дитини і про наявність щеплень. Графік роботи з 8.00 до 16.00 та, найімовірніше, Міністерство освіти, затверджуючи час роботи дошкільних закладів, покладалось на те, що в сім’ї працює лише батько, або ж є родичі, які зможуть забрати дитину до 16.00 та організувати її дозвілля до повернення мами чи тата.

Мені поталанило познайомитися з багатьма матусями, котрі згодилися поділилися своїм “дитсадківським” досвідом, а тому, щоб не бути упередженою в своїх судженнях, я, коментуючи діяльність турецьких садочків, в першу чергу опираюсь на отримані відгуки, які досить суперечливі. Так, декотрі батьки нарікають на переповненість груп та відсутність навчальної програми як такої, а інші стверджують, що якість підготовки та умови не завжди гірші від тих, які пропонують приватні заклади, та багато в чому залежатимуть від району розташування дитсадка. Окрім цього батьки можуть зіткнутися з чергами, бо на одне місце претендує до 10 дітей, або змушені будуть чекати розіграшу лотереї серед численної кількості бажаючих потрапити в обраний садок. В середньому витрати на державний садочок в місяць будуть складати 200-350 турецьких лір.

Приватні дошкільні заклади

У Туреччині все частіше сім’ї із середнім рівнем достатку та вище надають пріоритет приватним садкам, переваги яких очевидні. До платного дитсадка можна потрапити без черги, а режим роботи до 19.00, що зручно для батьків, котрі працюють. Крім цього невелика наповнюваність груп дає можливість вихователям приділити більше часу кожній дитині, а матеріально-технічне забезпечення садка буде якіснішим та помітно різноманітнішим. Приватні садочки, конкуруючи між собою, міряються своїми оригінальними та такими, що найкраще розвивають здібності дитини та її особисністі якості, навчальними програмами, попри те “класичний” перелік занять, як правило, включає ментальну арифметику, уроки драматичної творчості, розвиток координації рухів (спортивні заняття), іноземну мову, музику. Декотрі садочки пропонують додаткові заняття з балету, кераміки, роботи з деревом, вчать гри в шахи, проводять хімічні досліди і навіть вивчають найпростіші фізичні закони в ігровій формі. Щонайменше раз на тиждень проводяться виїзні заняття, приміром, катання на конях, похід на ковзанку або у театр. При виборі садка часто переконливим для батьків аргументом є те, що у навчальній програмі використовуються елементи популярної педагогічної системи Монтессорі (особливо це стосується “наших” матусь, котрі надвичайно довіряють методиці італійського педагога).

Адаптаційний період у садочку та не лише проходить під контролем психолога та педіатра, і не тільки для котролю за станом здоров’я, але й для того, щоб вихователь по отриманню висновків лікарів зміг вибудувати індивідуальний підхід до дитини.

Між педагогами та батьками налагоджений якісний зворотній зв’язок: ледь не щодня батьки отримують через WhatsApp фото своїх дітей з уроків, прогулянок і навіть обіду. Інший спосіб – підписавшись на сторінку дитсадка в Istagram або Facebook, стежити за її оновленнями. Вихователі відкриті до подібних “звітувань” та активно наповнюють сторінку новими фото. І щоб абсолютно розвіяти всі вагання батьків, для кожної дитини ведеться щоденник, куди щодня записується її настрій, самопочуття та як їй вдалося впоратися з обідом.

У приватний садок приймають малюків ледве не з 6 місяців, хоча, батьки, які мають можливість та наміри залучати дитину до поступового процесу соціалізації і міжособистісних комунікацій, віддають дітей до садочка з 2,3-3-х років. Радощі від перебування дитини у дитячому садочку обійдуться батькам у суму від 900 і більше турецьких лір в залежності від обраного садочка. Деякі пропонують навчання по сертифікованій британській системі з іноземними вихователями, відповідно, ціна стартуватиме від 1300 турецьких лір. Окрім високої вартості, інші мами віднесли до мінусів відсутність чіткої державної політики щодо садочків та відзначили, що якість харчування могла б бути кращою, більш адаптованою до дитячих шлунків.

Ті “наші” мами, які вже певний час проживають у Туреччині помітили, що багато турецьких дітей проводять свій час вдома. І справді, у цій країні поширена практика, коли дітей доглядають мами, що не працюють, або бабусі, тому коли настає час обирати між “дитсадківським” або домашнім вихованням, найчастіше обирається другий варіант. Доволі низький рівень відвідуваності турецьких дошкільних закладів промовисто доводить статистика – за даними ЮНІСЕФ (дитячого фонду ООН) кілька років тому у Туреччині лише 28% дітей були охоплені дошкільною освітою, в той час як в Україні – 52%. Причини різні і окрім високої ціни приватних та недостатньої кількості державних дитсадків, це ще й сторіччями сформовані культурні та релігійні переконання. Мова про те, що у Туреччині працює лише 30% жінок, бо після народження дитини, чи то за власним бажанням чи через заборону чоловіка (і таке досі існує) не працює, а займається веденням домашнього господарства та вихованням дітей.

Як альтернативу дитсадку, батьки можуть обирати центри раннього розвитку дитини, котрі пропонують групові розвиваючі заняття, наприклад, 2 або 3 рази на тиждень. Найбільш відомі – Gymboree, Happy Moms, My Gym, для вивчення англійської мови – Helene Doron. Проводячи кілька активних годин на день у групі, діти в ігровій формі вивчають англійську, розвивають мовлення, музичний слух, співають, танцюють і весело проводять час. Обов’язковою частиною програми є розвиток фізичних та творчих здібностей дитини.

І все-таки, що хорошого може дати дитині садок в порівнянні з вихованням в родині? Кожна сім’я, виходячи зі своїх власних мотивів, має ту чи іншу відповідь. Для мене, досвід у дитячому садку це свого роду психологічне «тренування» малюка, підготовка його до життя в шкільному колективі. Це маленька модель суспільства дорослого, де вимальовуються відносини: лідери виступають вперед, більш поступливі підкоряються або навчаються постояти за себе, в якійсь мірі, йде репетиція дорослого життя. Нам, як батькам, вирішувати чи готова дитина до більш самостійного процесу взаємодії з навколишнім світом чи їй краще залишитись біля мами, щоб довше прожити відчуття емоційної захищеності.

 Автор статті: Іванна Шахінкая