Блогер в Туреччині … Історія Василіси Йилмаз

0
4137

Це ексклюзивне інтерв’ю з серії “Блогер в Туреччині” з неординарною особистістю Василісою Йилмаз, яка по фаху та покликанню є експертом з гастрономічного мистецтва.

Ось її історія блогерства.

УА: Доброго дня, Василісо. Розкажіть нам історію Вашого приїзду в Туреччину.

ВЙ: Це трапилось випадково. В дитинстві в Криму я вивчала татарську, потім працювала як редактор, прес-секретар. В якийсь момент вирішила поміняти спеціалізацію на перекладача. До банальної англійської треба будо додати якусь мову, екзотичну і стратегічну водночас, так саме я обрала турецьку. Хотіла швидко і ефективно оволодіти мовою безпосередньо в мовному середовищі, саме тому поїхала на навчання в мовний центр на семестр. Залишатись в Туреччині не збиралась, але саме під час навчання познайомилась із майбутнім чоловіком і от вже 7 років мешкаю саме у Стамбулі. Як і планувала, займаюсь перекладами і дослідженням турецької кухні, продовжую писати на улюблену тему – гастрономічну. В минулому році видала першу книгу “Гастрономічний путівник по Стамбулу “У своїй тарілці”.

 

УА: Скільки років уже тут знаходитесь? Які враження від Туреччини?

 ВЙ: Вже 7 років мешкаю в Стамбулі. Як у кожної країни, у Туреччини багато облич. Не можу сказати, що тут живеться краще за Україну. В будь-якому місці завжди буде щось краще і завжди щось гірше. Мені дуже подобається ставлення до традицій, як їх зберігають, хоча це впливає на суспільство і робить його більш консервативним. Подобається турецька кухня, яка об’єднує не лише турецькі страви, а дуже багато різних кулінарних традицій – арабські, вірменські, грецькі, і, навіть, давньоримські. Більш за все подобається ставлення до роботи, до власного бізнесу. Дуже багато турків працюють на себе, а не на “дядю”, і вони є власниками свого бізнесу,  і дуже часто то є спадщина батьків і дідів, то для них це – частина життя, культури, традиції, а не примусова втрата часу. З цього ставлення і народжується легендарне східне ставлення до обслуговання гостей і клієнтів. Мені таке відношення дуже імпонує.

 

УА: Яка у Вас освіта і досвід в журналістиці/блогерстві?

 ВЙ: Я почала писати ще в школі для студентської газети, потім вивчала журналістику і з другого курсу почала працювати на ТБ. Спочатку як стрінгер каналу в Криму, потім як редактор в Києві. Я також працювала як прес-секретар, піар-менеджер та фріланс-журналист різних видань.

Сьогодні завдяки соц медіа кожен з нас має нагоду писати, поширювати свою думки і це прекрасно. У мене накопичувалось багато інформації по Стамбулу, турецькій кухні та житті в Туреччині, саме так і зявився проект “Стамбулка”. Це блог, на базі якого з’явилась і книга “Гастрономічний путівник по Стамбулу: В своїй тарілці”, це воркшопи, майстер-класи і дегустації для тих, хто хоче не лише прочитати про, а ще й спробувати турецьку кухню. Вже в Стамбулі до журналістської освіти я додала гастрономічну – закінчила міжнародну сертифікаційну програму для професійних кухарів на гастрономічному факультеті від Окан Універсітету спільно з англійським West London University і італійцями Apicus. Також в цьому році я пройшла атестацію першого рівня в категорії “Вина” в стамбульському філіалі WSET (Wine and Spirits Education Trust – найавторітетніша міжнародна організація професіоналів сфери виробництва алкогольних напоїв і сомельє).

 

УА: Коли вирішили писати і чому власне українською?

 ВЙ: Загалом, розмовляю і пишу я більше на “суржику”, він відображує суміш мов, культур і спадщин в моєму житті: українська, татарська, російська, турецька, англійська і, навіть, трішечки польської. Вважаю, що вивчити нову будь-яку мову – то не проблема, але рідна мова – це більше ніж просто мова. Як і з родинними рецептами, рідна мова – то є невід’ємна частина культурної спадщини яку ми отримуємо від батьків. Російська з домішками польської – мова моєї родини, поляків, що було зіслано до Сибіру. Українська і здебільшого “суржик” – мова моєї країни, в якій я народилась і виросла, звідки я походжу, з якою я себе ідентифікую. Турецька – мова мого чоловіка і розмовна мова для мене протягом останніх 7 років. Мені подобається турецька мова і Туреччина, але скільки б я не жила в цій країні, я все одно не стану туркенею на 100%. Саме тому різні мови залишаються зі мною як невід’ємна частина мого “я”. В тому числі і українська.

 

УА: Як обрали тематику дописів? Чому саме гастрономічне мистецтво?

ВЙ: Моя улюблена тема – культура, подорожі, кулінарія. Це те, що вражає мене більш за все і те, про що в мене виходить писати натхненно. На мою думку, то все є частини одного єдиного цілого, бо культурні звички, спосіб життя, клімат, традиції, навіть релігія – все це впливає на то, що ми їмо, які продукти використовуємо, коли і що саме готуємо з якої нагоди. І навпаки, саме їжа іноді формує наші звички, традиції, культуру. Під час подорожей їжа – це такий саме спосіб знайомства з країною, як спілкування з місцевими мешканцями, відвідування музеїв і прогулянки містом. Саме тому мене цікавлять різні смаки і все що з ними пов’язане – як на мене, то є вершина культурологічного айсбергу і мені подобається шукати приховану решту.

 

УА: Як би Ви охарактеризували свій особливий стиль написання?

 ВЙ: Дякую за визнання особливості стилю! J Вважаю, що дуже серйозно в цьому житті варто ставитися лише до власного здоров’я. А до решти – з гумором. Намагаюсь писати легко, навіть про складні речі і проблеми. Хоча, відверто кажучи, у більшості випадків пишу зовсім не про проблеми, а навпаки – про щось позитивне, корисне і надихаюче. В сучасному світі і інтернеті занадто багато негативу, хочеться трішечки відновити баланс. Багато пишу про їжу.

Для тих, хто зараз скаже “це моветон постійно постити їжу”, можу навести один приклад: іноді філіжанка смачної, своєчасно звареної запашної кави вирішує більше проблем, і допомогає знайти відповіді на більшу кількість питань, і відіграє значнішу роль в нашому житті, ніж решта серйозних, логічних і правильних речей і вчинків. Тому, так, мені не соромно писати про їжу. Ну а коли гарних новин немає, публікую вітання від стамбульських котиків. Це вписується в моє бачення концепцію позитива.

 

УА: Хто Ваша аудиторія?

 ВЙ: Мої перші читачі – мої друзі, саме з них все почалося і я дуже вдячна їм за підтримку і натхнення. Найчастіше мою сторінку і книгу знаходять, коли готуються до подорожі Стамбулом, або вже після того, як залишились під враженням від цього міста. Багато представників діаспори також є читачами моєї сторінки. Загалом, моя аудиторія – це дуже різні люди з різних країн, яких об’єднує почуття гумору, любов до смачних страв, нових рецептів, інсайдерських історій і подорожей.

 

УА: Чи написання блогу є для Вас основною роботою чи хобі?

 ВЙ: Це просто частина мого життя. Я роблю це з задоволенням, я бачу в цьому сенс, я витрачаю на це час і гроші, і я також  заробляю на цьому – завдяки книжці і блогові мене знаходять замовники перекладів, кулінарних воркшопів, дегустацій.

 

УА: З якими труднощами стикалися?

 ВЙ: Занадто багато з’являється нових ідей, наприклад, ідеї проектів, не пов’язаних з турецькою кухнею, і буває складно зконцентруватись на чомусь одному і довести до реалізації. Дуже багато історій, про які відчуваю за потрібне розказати. Але я працюю над собою, водсконалюю власне вміння розбиратись із пріоритетами і скіли тайм-менеджменту.

 

УА: Звідки черпаєте натхнення до написання?

 ВЙ: Коли я вперше потрапила до Туреччини, в Стамбул, мене вразила саме та “господарськість” місцевих, про яку я вже пригадувала. Як зберігають традиції, чи то родинний бізнес, чи то рецепти страв. Після радянської травми – держпідприємств без обличчя, “общєпітів”, метою яких було нагодувати багато мільойнів, не важливо чим саме – для нас всі ці родинні історії і відновлення традицій лише починаються, і це прекрасно. Свого часу це сталом справжнім відкриттям і я навіть надихнуло на навчання в гастрономічному універсітеті – щоб професійно розумітись на улюбленій темі. Все це, ці люди, їхнє ставлення до життя і роботи, їхні історії, та нові смаки продовжують надихати мене і зараз. До речі, незважаючи на 7 років в Туречині, мені досі зустрічаються нові смаки.

 

УА: Як бачите майбутнє свого блогу?

 ВЙ: Після того, як вдосконалю власний скіл таймменеджменту, буду приділяти більше уваги блогові, розвивати його, реалізую ще нереалізовані ідеї проектів і, звичайно, напишу ще декілька книжок. То є моя мета, сподіваюсь, все так і буде, і зараз не занадто насмішила Бога своїми планами.

 

УА: Розкажіть про написання і видавництво вашоі книжки? Що плануєте на майбутнє?

ВЙ: В якийсь момент, коли рецептів, історій, вражень було вже забагато, відчула гостре бажання зібрати їх всі до купи і поділитися. Учасники моїх гастрономічних прогулянок і дегустації ставили однакові питання і я зрозуміла, що дуже добре знаю відповіді на них і вся ця інформація може бути дуже корисною і надихаючою для багатьох. Я зареєструвала видавництво в Туреччині і навмисно видала книжку в електронному вигляді – щоб можливість її прочитати була у кожного бажаючого. Я хочу подякувати тим, без чиєї підтримки книжки б не було: це талановита фотографиня Julia Weber, авторка фотографій для книги, а також Катерина Цимбал – мій консультант з офісу культурного аташе Посольства Турецької Республіки в Україні.

 

 Інформація про книжку

“Стамбул. У своїй тарілці” – це не лише гастрономічний путівник по місту, а ще й книга, завдяки якій ви відчуєте себе в Стамбулі як вдома. Душевний авторський проект об’єднав міські байки, місцеві спеціалітети і рецепти, адаптовані під домашню кухню, поради та лайфхаки від місцевих жителів.

За підсумками 2016 року книга пройшла попередній відбір і увійшла до короткого списку (шортлисту) міжнародної книжкової гастрономічної премії Gourmand Awards 2017. Книга претендує на нагороду в категорії: САМВИДАВ / КРАЩІ ЕЛЕКТРОННІ КНИГИ / КРАЩІ КНИГИ ПРО СХІДНО-ЄВРОПЕЙСЬКУ КУХНЮ / ГАСТРОНОМІЧНИЙ ТУРИЗМ

(SELF PUBLISHED BOOK / BESTDIGITAL E-BOOKS / BEST EASTERN EUROPE CUISINE / CULINARY TRAVEL)

Автор: Василіса Йилмаз, 2016

ISBN: 978-605-66675-0-3

 

Завантажити книгу в форматі PDF можна тут

Сторінка Василіси Йилмаз у фейсбуці та інстаграмі (@stambulka)

Інтерв’ю взяла Анастасія Стельмах