Сім’я з України організувала “домашній табір” для дітей в Анталії

Шість років тому, перебуваючи на відпочинку, українка Валерія разом з родиною встигла оцінити Туреччину як потенційну країну для проживання та вже невдовзі сім’я переїхала до Анталії.

За словами пані Валерії в Туреччині її привабила система охорони здоров’я, адже в час прийняття рішення про можливу зміну проживання вона була вагітна. Народжувати вирішила в Туреччині. З того часу вона веде блог в Інтернеті, де ділиться цікавими матеріалами зі своїми читачами. Однією з тем її дописів є “літній табір” для дітей, який вона організувала прямо у себе вдома.

Розкажіть про ваш табір докладніше.

Це не класичний табір, і взагалі табором назвати це важко. Все почалось з того, що коли ми переїхали до Анталії, друзі та родичі почали відправляти нам своїх дітей на  відпочинок. Мені дуже комфортно в компанії дітей, адже у мене своїх четверо, тому я не була проти такої ініціативи. Потім мої читачі з України теж почали писати про те, що хочуть щоб їхні діти приїхали до мене на декілька днів.

А хто саме ці читачі? Чи це кризові групи населення чи благодійні організації?

Ні, це абсолютно звичайні люди, яким імпонує мій стиль життя. Батьки самі купують квитки на літак дітям, дають гроші на харчування та на кишенькові витрати. Ми з моєю сім’єю не є благодійниками, освітянами чи бізнесменами. Ми лише надаємо можливість дітям побути біля моря, можливо  навчитись чогось корисного і відпочити від ґаджетів. 

Як вас батьки знаходять?

Люди читають мій блог та можливо вважають, що їхнім дітям було б корисно та приємно провести час у моїй родині. Я ніяк не рекламую себе, тому що рекламувати нічого – це не бізнес і я не планую розбудовувати його в майбутньому. Це заняття для душі та задоволення. Можливо я зможу навчити чогось корисного цих дітей, а вони можуть навчити мене. Мені цікаво спостерігати за ними.

Скільки дітей ви приймаєте у себе щоліта?

Максимальна кількість дітей, яка перебувала в нас одночасно це 8 осіб, плюс четверо наших дітей. Загалом це підлітки віком від 12 до 15 років. 

Десяток дітей під одним дахом потребують не аби  якої дисципліни та контролю. Чи є у вас особливі правила поведінки?

Авжеж, у нас є елементарні правила поведінки, але немає розкладу як у школі чи в дитячому таборі. В їхні справи я не втручаюсь, а скоріше направляю в позитивне русло: я за те, щоб діти більше проводили часу на свіжому повітрі, а не за ґаджетами. Тим більше, коли ми знаходимось в чудовій Анталії. Я завжди намагаюся пояснювати: чому так потрібно робити, а так ні. Чому щось дозволено, а щось –  ні у нашому домі. Що добре в нашій родині, а що – не дуже. Іноді впадаю у короткий відчай, але він швидко проходить.

З чим у вас бувають труднощі під час спілкування з дітьми?

Найскладніше – це мінімізувати час з ґаджетами. Попри веселу компанію та море за рогом деякі діти все одно можуть проводити в Інтернеті по  5-7 годин на день. І Тому у нас є правила, які обмежують час користування ґаджетами. Діти дійсно бувають залежні від них, але з цим можна і треба працювати. 

А як діти проводять час перебуваючи у вас вдома?

Кожен може займатись тим, чим хоче: спілкування, гра у настільні ігри, баскетбол, волейбол, біг, читання, плавання тощо. Ми часто обговорюємо разом книги та разом займаємось спортом. При нагоді, їдемо за місто подивитись на якусь гарну місцину, влаштувати пікнік, або відвідати історичну пам’ятку. На жаль, в машину всі діти разом не вміщаються, тому возити в цікаві місця доводиться по черзі невеличкими групами. Сподіваюсь, що невдовзі ми придбаємо бус.

А як ви справляєтесь з надзвичайними ситуаціями? Адже багато дітей – багато клопотів.

Безперечно, діти іноді хворіють, але на щастя, все обходилось переляком, забоями та подряпинами без серйозних наслідків. У кожного з дітей є медичний страховий поліс  для складних випадків і вони не залишаються без нашого нагляду. За це літо втоплений один мобільний телефони та втрачені одні туфлі на екскурсії.

Як реагують оточуючі на вашу ініціативу?

Крім банального “дітям влітку краще біля моря і гір, ніж в місті”, я можу додати, що коли вони перетинають поріг мого дому – вони перестають бути мені чужими. Вони є членами моєї родини на невеликий період часу. Я не можу їх виховувати, але можу з ними чимось ділитися, можу за ними спостерігати та робити висновки. Безперечно, я стаю досвідченішою і мудрішою поруч з ними. Я відчуваю, що це все – гарна справа, і це мій скромний внесок у процес  поліпшення світу.

Такі різні, цікаві, красиві діти, які дорослішають у нас на очах. Люблю вас всіх дуже-дуже! Вдячна вашим батькам за довіру і можливість провести стільки часу з вами. А вам за те, що розкривалися, підтримували всі наші божевільні ідеї, організовувались в дружню компанію в поїздках, пробіжках, займанні спортом та велопоїздках. Це було круте літо, спасибі вам всім! Пишіть, присилайте фото, розповідайте про ваше життя і прилітайте знову!