Жінка у Туреччині: 5 міфів та реальність

2
4363

З огляду на те, що у Туреччині разом уживаються надзвичайно різні прошарки суспільства, розповідати про цю країну завжди складно. Ще важче бути неупередженою у своїх розповідях, бо те, якою саме ви сприймаєте Туреччину залежатиме від того в якій її географічній частині, якому місті, районі чи родині ви опинилися. Отож і не дивно, що у масовій уяві українців існує стільки суперечливих стереотипів щодо цієї країни, які настільки міцно укорінилися у їх свідомості, що надто складно ці міфи розвінчувати.

Цього разу намагатимусь розбити шаблонне уявлення про східну жінку, чий статус та роль у турецькому суспільстві досі у багатьох наших співвітчизників асоціюється з героями серіалу “Величне століття”.

1. Серед номінантів на звання найбільш абсурдних стереотипів, як на мене, лідером є міф про багатоженство

Доведеться розчарувати більшість моїх земляків з їх багатою уявою, бо гаремів тут давно не існує, а якщо бути точним, то з 1923 року після проголошення Турецької Республіки. На сьогоднішній день кожна туркеня захищена на законодавчому рівні не гірше європейської жінки, бо з 1926 року діє цивільний кодекс в основу якого покладені принципи та засади Швейцарського цивільного кодексу. Якщо чоловік виявить бажання одружитися вдруге, то йому доведеться розлучитись. До слова, у Туреччині це довга, клопітка та надто затратна процедура, а якщо ще й доведено факт подружньої зради, то для чоловіка у кінцевому результаті це абсолютний фінансовий крах, бо він залишиться в одній сорочці.

Ті, хто цікавиться гаремним минулим Туреччини можуть відвідати палац Топкапи у Стамбулі – колишню резиденцію легендарних правителів Османської імперії – та пройтися таємничими коридорами тієї частини, де у часи величних султанів діяв справжній гарем.

2. Міф про те, що жінка підкоряється волі чоловіка

Існує усталена думка, що у Туреччині головою сім’ї завжди є чоловік. Так, безперечно патріархат типовий для мусульман, проте, якщо познайомитись з турецькою сім’єю ближче, то стає зрозумілим, що насправді у домі заправляє жінка. У культурі країни дивовижно переплелися уклад мусульманського домоустрою та відголоси матріархату, який панував у тюрків у древні часи. Турки походять від кочівних племен тюрків, де жінці була відведена головна роль, а згодом було встановлено рівноправ’я. Отож, стереотипи про те, що жінки у Туреччині принижені долею абсолютно далекі від істини. До слова, деякі турецькі жінки періодично докоряють своїм чоловікам, скаржачись на долю, аби забезпечити ще комфортніші умови для себе.

Певні факти навіть дозволяють стверджувати, що у Туреччині тією чи іншою мірою “дискримінують” чоловіків. Приміром, самотньому неодруженому чоловікові не продадуть тур у готель, або ж не дозволять зайти одному у нічний клуб, чи деякі кафе.

3. Міф про те, що жінки весь час проводять вдома

Турецькі домогосподарки весь свій час присвячують дому та сім’ї і слід визнати, що їм це вдається напрочуд успішно. Навіть, якщо ви без попередження завітаєте у гості, помешкання буде сяяти від чистоти. Прибирання в домі їх улюблена справа. Однак, не варто думати, що туркені не виходять за межі свого дому. Навпаки, окрім щоденних домашніх справ, їхні дні насичені зустрічами з подружками, родичами та сусідками, які супроводжуються чаєм, турецькою кавою та безкінечними розмовами. Раз на місяць компанія домогосподарок збирається на gün, що в перекладі так і називається день, у однієї з подружок, яка пригощає гостей випічкою та закусками. У цей день кожна з гостей приносить господині гроші у сумі, про яку домовляються наперед. А далі, щомісяця по колу – у кого збираються на посиденьки, тому й збирають гроші. Ідея у тому, щоб зібрати певну суму для потреб господині. Як правило, заощадження витрачаються на власні потреби, а у колах багатших жінок на відпустку. Наприклад, всією гомінкою компанією влаштовують вікенд у готелі біля моря.

4.  Міф про те, що жінкам забороняють працювати

У Туреччині працює лише 30% жінок. Це має певне традиційне та історичне пояснення. З приходом до влади у 1923 році Мустафи Кемаля Ататюрка у долі турецької жінки відбулися величезні зміни. Якщо раніше, за часів Османської імперії жінки займалися лише домашнім господарством, то тепер їм дозволялося “виходити в світ” – навчатися, працювати, брати участь у політичному та соціальному житті країни. До слова, туркені отримали право голосу у 1930 році, а це раніше ніж жінки інших європейських держав (у Франції, наприклад, у 1944 році). Не зважаючи на те, що сьогодні жінки здобувають освіту і можуть реалізовувати свої професійні амбіції, в той же час традиційно існує великий прошарок жіноцтва, яким в принципі достатньо домашнього затишку. Туркені за власним вибором не навантажують себе багатьма обов’язками, а заробляння грошей у турецькій сім’ї це лише клопіт чоловіка.  І ось тут я вбачаю головну відмінність у порівнянні з українською сім’єю – наша жінка навантажує себе різними обов’язками і намагається з ними всіма впоратись. Частина тої відповідальності, яку в українському суспільстві несуть жінки, вона, як це не прикро, не від хорошого життя.

Хоча в цілому рівень жіночої зайнятості низький, все ж таки, відсоток працюючих туркень помітно зростає. У містах все частіше  дівчата після закінчення університетів обирають кар’єру, а заміжжя відкладають допоки не виповниться 30-35 років. Приміром, всі мої знайомі туркені-однолітки працюють, дехто успішно керує власним бізнесом, а на господарстві лишаються переважно жінки старшого покоління.

5. Міф про те, що у Туреччині всі жінки носять паранджу

Зізнаюся, що цей розділ мені довелося переписати після того, як нещодавно довелося спостерігати зовсім нетипову для нашого району картину. Група молодих дівчат повністю у закритому одязі, тільки на обличчі, де очі, біліла невеличка смужка, бавилися на гойдалках в парку. Місцеві, які довгий час тут проживають, стверджують, що ще кілька років тому побачити дівчат у настільки консервативному одязі було неможливо. Отож певні скарги щодо ісламізації країни частково підтверджуються ось такими яскравими доказами на вулиці.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Тим не менш, я планувала розпочати цей розділ з того, що Туреччина перш за все є світською державою і цей факт істотним чином відрізняє її від інших ісламських країн. Жінки дотримуються певного стилю, бо виставляти напоказ частини тіла не прийнято, утім, стиль одягу схожий на європейський.

До недавнього часу дівчатам навіть заборонялось з’являтись з покритою головою у школах, університетах та державних закладах. Після приходу до влади правлячої партії жінки стали вільнішими у демонстрації своєї релігійної приналежності на людях. Отож, у більшості випадків носити хустку чи ні – вибір самої туркені. Зазвичай цей вибір залежатиме від усталених традицій родини. Тобто, якщо сім’я є традиційною і жіноча її половина покриває голову, то, ймовірно, що дочки чи невістки також слідуватимуть цій традиції. Але, навіть людям з такими різними поглядами та стилем життя вдається успішно вживатись в одній країні та проявляти повагу до вибору один одного. Хоча очевидно, кількість дівчат у коротких шортах і справді помітно зменшилась, а у деяких районах жінку у відкритому одязі можуть неприємно потурбувати.

Окрім тенденцій останніх років, на картину в цілому вплинув також потік біженців з Сирії, а сирійські жінки дотримуються більш консервативного стилю в одязі.

У провінції вплив релігії на жінок ще помітніший. Тому певні уявлення наших співвітчизників про те, що жінка носить паранджу і має другорядний статус у суспільстві можуть подеколи мати місце лиш у невеликих містах і селах, особливо на Сході країни, де у всіх сферах життя панує зовсім інший менталітет та суворі традиції.

І все ж таки, насправді, сучасна туркеня яка вона?

Чотири роки спостерігаючи за життям у Туреччині, можу охарактеризувати сучасну туркеню як впевнену у собі, емоційно розкуту, в міру бунтівну та владну жінку. Навіть дівчина з досить посередніми зовнішніми даними, вважаючи себе красунею, не буде робити трагедії через кілька лишніх кілограмів, а тим паче не стане виснажувати себе фізичними навантаженнями.

Таке сприйняття себе йде з сім’ї, бо дівчаток змалечку виховують як принцес, які підростають з переконанням, що їм по праву від народження належить все найкраще, що може запропонувати Всесвіт. На мій погляд, це інша відмінність від української жінки, яка часто стримує емоції у собі і звикла, що це “краще” треба заслужити, докласти певних зусиль. Напевне даються взнаки різні штампи, якими нас годували з дитинства і які тяжіють над нами, хоча ми не завжди усвідомлюємо їх присутність та вплив на наше життя.

Бунтівний характер туркень проявляється у тому, що вони готові відстоювати свої права і свободу вибору. Саме турецькі жінки брали активну участь у протестах проти вирубки парку “Gezi” у 2013 році. “Дівчина у червоному платті”, яка не відступила навіть після того, як на неї направили струм сльозогінного газу, стала символом події і її образ досі зображають на плакатах і футболках.

"Дівчина у червоному платті" - символ протестів у Гезі парку
“Дівчина у червоному платті” – символ протестів у Гезі парку

Влітку 2017 року туркені вийшли на марш протесту під назвою “Не чіпай мого одягу” після того, як один релігійний фанатик напав на дівчину за те, що вона була одягнута в короткі джинсові шорти. І традиційно щороку 8-го березня туркені виходять на демонстрації аби ще раз нагадати про свої права та свободи.

марш протесту “Не чіпай мого одягу”

 

Думки, висловлені в рубриці «Відкрий Туреччину», передають погляди самих авторів і не відображають позицію «Укр-Айни».

2 COMMENTS

  1. Дуже цікавий пост, Іванка. Завдяки турецьким серіалам на українському телебаченні стереотипи потрохи розвиваються.

LEAVE A REPLY

Please enter your comment!
Please enter your name here