Творчість як стиль життя: історія Айлін Грушовенко

0
5620

Історія українсько-турецької художниці та дизайнера Айлін Грушовенко доводить: завжди можна здійснити свої мрії, головне — не боятися ризикувати.

З цією талановитою людиною мене звів знову ж таки Інстаграм, але саме про те, що в Айлін турецьке коріння я дізналася від її подруги — героїні минулого інтерв’ю Юлії Акинджи.

Милозвучне східне ім’я героїні цієї статті в поєднанні з типовим українським прізвищем привертає увагу та зацікавлює водночас. Історія Айлін Грушовенко дійсно цікава та неординарна. Інакше і бути не може, адже вона неймовірно обдарована людина з великим творчим потенціалом, талановитий художник та успішний дизайнер. І хоча дівчина лише починає робити перші кроки у сфері моди, вона вже встигла отримати визнання на міжнародному рівні. Сукні та аксесуари, в яких знайшли втілення полотна художниці, представлені в бутіках Канн, Барселони та Дубая.

УА: Звідки Ви родом?

АГ: Моє рідне місто — Київ, так що, де б я не була, в душі завжди залишатимусь киянкою. Але й Стамбул люблю не менше. Це місто підкорює своєю шаленою енергетикою та багатою історією. Взагалі мені в житті доводиться багато подорожувати і, на щастя, я скрізь відчуваю себе комфортно. Наразі більш за все мене вабить Франція, обожнюю Париж, Канни, Лазурний беріг. Саме там відчуваю, що все навколо надихає на творчість.

УА: Розкажіть про Вашу родину. Як познайомилися Ваші батьки?

АГ: Перш за все, хочу сказати, що я пишаюся тим, що я українка і турчанка водночас. Вважаю, що багато в чому своїми різносторонніми талантами завдячую саме інтернаціональному походженню. Історія моїх батьків дуже романтична і трохи незвичайна. Мій дідусь-турок деякий час працював в Україні і привіз сюди усю свою родину. Коли мої батьки познайомилися та покохали одне одного, то, звісно, сім’я мами була налаштована категорично проти того, щоб їх дочка вийшла заміж за іноземця. Зазвичай в Туреччині не прийнято одружуватися без згоди батьків. Але кохання виявилося сильнішим: мій тато наважився «викрасти» наречену, і вони одружилися, незважаючи на те, що її батьки не благословили цей шлюб. Згодом народилася я, і після цього стосунки з родичами налагодилися.

УА: До речі, на нашому сайті вже була одна історія про українсько-турецьку пару — Бусе і Віталія. Як виявилося, знайти їх було зовсім не просто. Тому історія Ваших батьків в деякому сенсі унікальна. Мабуть, коли перед очима є такий приклад, розумієш, що в житті все можливо.

Ви часто приїздите до Туреччини?

АГ: Достатньо часто навідуюсь в Стамбул у справах, практично кожних два місяці.

УА: Напевно, у Вас тут багато родичів?

АГ: Так, звичайно, і не лише в Стамбулі, а й по всій країні. Взагалі сім’я моєї мами з болгарських турків, які були змушені покинути свої домівки під час обміну населенням.

УА: Володієте турецькою мовою?

АГ: Так, гадаю, я добре розмовляю турецькою. Завдяки мамі я з дитинства знаю її рідну мову.

УА: То Ви білінгв?

АГ: Можна і так сказати, хоча згодом вивчила ще кілька іноземних мов, якими зараз постійно спілкуюся по роботі й під час подорожей.

УА: Яка у Вас освіта?

АГ: Освіта у мене дуже різностороння. З п’яти років граю на скрипці, закінчила консерваторію, але вирішила, що це не моє. Стати професійним музикантом завадив страх перед сценою. Також закінчила інститут міжнародних відносин. Але знову ж таки, дослухаючись до власних відчуттів, вирішила, що не працюватиму за фахом, бо завжди в першу чергу була творчою натурою.

УА: Батьки підтримали Вас у цьому?

АГ: Спочатку вони не дуже зрозуміли мій вчинок. Але згодом побачили, що все-таки я на вірному шляху. Мені пощастило, що моя сім’я підтримала мене в усіх моїх починаннях. Гадаю, зараз батьки можуть мною пишатися.

УА: Як Ви віднайшли своє покликання та розкрили художній талант?

АГ: Ще з дитинства завжди любила малювати і мені це непогано вдавалося. Тож коли стало зрозуміло, що музика чи професія міжнародника — це не те, чим би мені хотілося займатися в житті, я прийняла рішення, яке кардинально змінило усе. Я вирушила до Бельгії вивчати архітектуру та дизайн, де і виявила, що мене приваблює саме живопис.

Взагалі можу сказати, що освіта закордоном і в Україні суттєво відрізняється. Навчання в College of Advertising and Design мені надзвичайно подобалося. Там було багато корисної практики замість конспектів і нудної начитки. Наприклад, уроки з історії мистецтва проводилися в музеях Парижа, Амстердама та Лондона. До того ж, викладачі не були професійними педагогами. Основи живопису викладав художник року, рекламу – директор успішного рекламного агентства.

Після навчання в Брюсселі я повернулася до Києва і повністю присвятила себе живопису. Відвідувала майстер-класи, вдосконалювала техніку, брала уроки в українських художників, експериментувала в пошуках власного стилю.

УА: Що мало найбільший вплив на Вашу творчість?

АГ: Насправді багато факторів впливає на кінцевий результат. Для мене це музика і подорожі. Мене дуже надихає творчість Клода Дебюссі, на честь його композицій я назвала кілька своїх картин. Серед художників — це імпресіоністи Моне, Дега і Ренуар.

УА: Як Ви вирішили розпочати власну справу?

АГ: Чесно кажучи, спочатку я не замислювалась над цим. Просто поринула з головою в живопис, слідуючи за своїм натхненням. Мої роботи почали купувати друзі, знайомі, знайомі знайомих, і не лише в Україні, а й закордоном. Тоді я вирішила спробувати щось нове — спершу це були авторські листівки. Згодом мене захопила можливість перенести мої картини на тканину. Принт на шовку відкрив новий простір для творчості, одразу ж з’явилося багато нових ідей. Все почалося з шовкових хустинок. Одного разу залишилося три з невеликим дефектом. З них вийшла симпатична спідниця. Потім ще одна, а згодом з’явилася на світ і перша сукня.

УА: Я давно слідкую за Вашою творчістю і можу сказати, що у Вас уже сформувався свій оригінальний стиль. Ваші роботи впізнавані, і що не менш важливо — це саме те, що хотілося б, аби люди асоціювали з українською модою. Мені часто доводилося чути від чоловіків різних національностей, що українські дівчата одягаються м’яко кажучи не дуже вишукано. Сучасній молоді дійсно нелегко формувати вірні уявлення про те, що слід одягати, а що ні. Але завдяки таким талановитим людям, як Ви, віриться, що все можливо. Дивлячись на Ваші моделі, розумієш — елегантність не потребує зайвого блиску чи безлічі непотрібних деталей.

АГ: Так, саме це я і намагаюся вкласти в свої роботи, використовуючи ніжні квіткові принти, поєднуючи шовк і оксамит з невагомим мереживом. В наш час дівчата часто надають перевагу зручним, універсальним речам, забуваючи про те, що саме витонченість та жіночність роблять нас привабливими. Інколи правильно підібрана сукня спроможна створити диво.

 

УА: Якщо не секрет, які складові Вашого успіху?

АГ: Навряд чи відкрию якісь особливі таємниці, якщо скажу, що потрібно вірити у себе, наполегливо працювати і любити свою справу. Тоді усе вийде. Мені вдалося створити свій власний, особливий світ, і це відображається на моїх полотнах.

УА: Які виникали труднощі?

АГ: Оскільки я вважаю, що варто працювати лише з найкращими матеріалами та якісними тканинами, вартість створеного мною оригінального авторського вбрання апріорі не може бути низькою. Парадокс, але мене часто запитували в Україні: чому така висока ціна? Тоді як в Європі навпаки люди дивувалися, як можуть мої сукні коштувати так дешево.

УА: І традиційне питання на завершення нашої розмови: розкажіть про Ваші плани на майбутнє.

АГ: Планів багато, ще більше ідей, що потребують втілення. Нещодавно я дебютувала на Mercedes Benz Kiev Fashion Days. Незабаром планую організувати власний показ нової колекції. Окрім того, сподіваюся, що скоро мої сукні можна буде придбати і в стамбульських бутіках. Наразі працюю над цим.

Дебютний показ на Mercedes Benz Kiev Fashion Days

Шоу-рум Айлін Грушовенко знаходиться у Києві, за адресою: Михайлівський провулок, 19.
Також з творчістю дизайнера можна ознайомитися в Інстаграмі та на сайті.

Від себе побажаю Айлін успіху в усіх починаннях та нових досягнень в улюбленій справі.

Інтерв’ю взяла Ольга Еге.

Фото з сайту Айлін Грушовенко.