Рятівники черепашок: українські волонтери у Мерсіні

0
968
Фото з особистого архіву Ірини Малішевської

Продовжуючи тему волонтерства у Туреччині, не можу оминути незвичайний проект, у якому взяло участь уже понад 20 волонтерів з України. Це екологічний проект з рятування бейбі-черепашок, що відбувається у селищі Казанли поблизу Мерсіна.

Приймаюча організація – Third Eye Association of Mediterranean.

Чому саме у Мерсіні був організований волонтерський проект? Тому що протягом багатьох років тонка смужка узбережжя Середземного моря у цьому регіоні є місцем кладки та дозрівання яєць черепах видів Caretta Caretta та Chelonia Mydas. Протягом останніх десятиліть через зростання рівня забруднення моря на узбережжя виносить багато сміття навіть з прилеглих країн.

Завдання волонтерів різняться в залежності від пори року. В період нересту черепах, з травня до вересня, вони займаються пошуком черепашиних гнізд та безпосередньою допомогою маленьким подолати декілька десятків метрів суші на шляху до води. А решту часу, з жовтня до квітня, волонтери прибирають сміття, що накопичується досить таки швидко. Також вони займаються агітаційною діяльністю, що спрямована на звернення уваги місцевого населення до питань екології.

Колишні волонтери-рятівники черепашок Ірина Малішевська з Києва та Станіслав Марунчак з Одеси працювали у різні пори року. Проте обоє з ностальгією згадують волонтерські часи.

Фото з особистого архіву Ірини Малішевської

Ірина Малішевська у власному блозі розповідає: “Черепахи ніколи не змінюють пляж. Мільйони років вони повертаються відкладати яйця на одне й теж місце. Саме тому так важливо оберігати ці території.

Селище, біля якого живуть черепахи, починається за 50 метрів від узбережжя. Біля будинків є багато яскравих ліхтарів, які світять усю ніч, й бейбі-черепашки повзуть на світло у протилежну від моря сторону. Якщо до ранку вони не потраплять у солону воду, то загинуть.

Завдання волонтерів – знаходити черепашок, що заблукали, і ліхтариками підсвічувати їм шлях до моря. Якщо тваринки відповзли далеко, крайній захід – віднести їх на руках у гумових рукавицях. Але взагалі торкатися до них небажано, їм це шкодить.”

Робота рятівників черепашок припадає на нічні години, приблизно із 23 до 3. Волонтери щоночі проходять близько 10 кілометрів узбережжя у пошуку щойно вилуплених черепашок. За природними інстинктами, малеча має слідувати за місячним сяйвом до моря. Проте за сучасних умов яскраве штучне освітлення стає оманою.

Фото з особистого архіву Ірини Малішевської

Черепашку не можна просто взяти і віднести в море, вони мають самостійно здійснити свій шлях піском, щоб розробити лапки та запам’ятати пляж на майбутнє, якщо вони вирішать повернутися сюди.

Суттєвою перепоною для маленьких тваринок стає сміття – не лише те, що залишають по собі відпочиваючі та місцеві, але також винесене морем. Тому невід’ємною складовою роботи волонтерів даного проекту є прибирання пляжів від сміття, що ускладнює шлях черепашкам.

«Так як мій проект відбувався у зимову пору року, з середини січня до середини березня, то ми займалися прибиранням морського узбережжя від різноманітного сміття (починаючи з зубних щіток та виделок і закінчуючи гумовими шинами та рибальським знаряддям, вага якого могла досягати центнера або навіть більше), а також привертанням уваги місцевого населення до існуючої екопроблеми регіону», – згадує про своє волонтерство Станіслав Марунчак.

Фото з особистого архіву Станіслава Марунчака

До речі, останній напрямок діяльності волонтерів, назвемо його просвітницьким, має на меті інформування місцевого населення саме про екопроблеми регіону та необхідність збереження популяції морських черепашок.

Станіслав розповідає: «Ми співпрацювали з декількома дитячими садочками, де дітям дошкільного віку була продемонстрована вистава, що відображала  негативний вплив людини на природу та черепашат. Головним посилом був заклик змінити це. На уроках з дітьми ми робили прості вироби руками у вигляді морських черепашок. Також ми співпрацювали з декількома школами, де наголошували на екологічній проблемі та демонстрували відеопрезентації».

Фото з особистого архіву Станіслава Марунчака

Ну і звісно, волонтерство EVS – це не лише безпосередня робота над проектом, але і веселі подорожі, відкриття нових міст, культурні вечірки та закоханості. Усі волонтери як один закохуються передусім у Туреччину, а саме у її неймовірно гостинних і теплих людей, природу, традиції.

Яким би не був ваш волонтерський проект – на 2 місяці чи на 12 – ви гарантовано розпочнете нове життя, та зміните його на краще. А якщо вдасться змінити ще й життя кого-небудь іншого – маленького сирійця, турецького вихованця, чи навіть новонародженої черепашки – це уже великий здобуток і мотивація на майбутнє!

Фото з особистого архіву Станіслава Марунчака