Олеся Мерджан про “Товариство української культури та мистецтва” в Анталії

0
732
Фото Олеся Мерджан

Приємною новиною для української діаспори стало створення в м.Анталія осередку української громади під назвою “Товариство української культури та мистецтва” (Ukrayna Kültur ve Sanat Derneği).

Засновником новоутвореної організації стала Олеся Мерджан. Дана спілка діятиме на території мікрорайону Коніяалти. Організація вже існує понад рік, але лише тепер була зареєстрована офіційно. Голова Товариства погодилась дати інтерв’ю “Укр-Айні” і розповісти про свою історію перебування в Туреччині та про ідею створення організації.

УА: Отже, Олесю, яка Ваша історія приїзду до Туреччини?

О.М.: Сюди я приїхала в 2003 році після того, як одружилась в Україні ще в 2001 році з громадянином Туреччини. Правда не в Анталію, а в Бурсу. Там одразу легалізувала диплом і прийнялась за роботу. Працювала в державному драматичному театрі концертмейстером, а також 4 роки була викладачем фортепіано в музичні школі, що при міській раді ”Nilüfer” в Бурсі. І все було добре, та робота чоловіка потребувала переїзду в Анталію. На таке було не легко зважитися, адже в Туреччині працювати в державній установі – це не просте досягнення. Та ще викладати турецькою мовою. На сімейні раді було прийнято остаточне рішення – Анталія. І ось я тут. В 2010 році відкрила свою власну музичну школу “Мажор”. Й отак все й почалось.

УА: Чи подобається Вам на чужині? Чого “українського” найбільше не вистачає?
О.М.: Анталію полюбила відразу, адже це райський куточок. А ще особливо тоді, коли кожен день бачиш своїх співвітчизників. І тільки подекуди зустрічаються турки (я жартую). Й тут зрозуміла, чого саме мені не вистачало в Бурсі – нашого народу.

УА: Із чого почалася Ваша історія спілки в Анталії? Що стало поштовхом?
О.М.: На Батьківщині йшла війна… Сусід з півночі вирішив прибрати кусок України. І мій син Василь пішов добровольцем… Уже два роки там. Я зрозуміла, що таке плакати серцем, а не очима. Та минулої осені взяла себе в руки, вирішила, що якщо моя дитина захищає Україну на Сході, то тут в Туреччині я можу прославити і захистити її культуру. Дала оголошення про набір на хор української народної пісні в Facebook, і люди пішли. Так почалася історія хору, та й власне спілки. А громадське об’єднання зареєструвати ми всі разом вирішили для того, щоб узаконити своє існування.

УА: Що подолати було найважче? Від чого можете застерегти наступників?
О.М.: У нас все почалося й закручене навколо хору. Коли збиралися, багато співали, тому й вирішили це все узаконити, аби й інші почули, які ж гарні українські пісні. Для оформлення товариства потрібно було взяти підпис усіх сусідів на дозвіл відкриття, адже нашим співом в основному насолоджувались вони. І я подумала, що тут нам прийшов кінець. Та протягом лише одного вечора всі вони підписались і побажали нам успіхів. Сподобалась їм українська пісня! І тепер ми співаємо ще голосніше.

УА: Які плани на майбутнє?
О.М.: Найближчим часом у нас в планах концерт, що приурочений власне відкриттю спілки. Відбудеться він 16 листопада о 19.00 в актовому залі Konyaaltı Belediyesi.

УА: Розкажіть про членів Вашої організації? Скільки їх сьогодні налічує спілка?
О.М.: Про кількість членів нашого об’єднання принципово не говорю, бо це мені Чічікова нагадує з ”Мервих душ” Гоголя. Ви знайте тільки те, що ми є. Приходьте на наші концерти, будемо раді для вас співати.

УА: Активісти Вашої групи ще рік тому створили хор української народної пісні “Берегиня”. Розкажіть, будь ласка, про нього.
О.М.: Все почалося зі смутку за Батьківщиною, а там, як й заведено в українців, не обійшлось й без пісні. Так виник хор. Прем’єра відбулась на День . святого Миколая. То було театралізоване дійство. Далі концерт до Дня народження Т.Шевченка, дня Перемоги. У травні ставили сатиричну оперу М.Лисенка ”Коза-Дереза” та ще була низка інших концертів. Хор – це серйозна справа й велика відповідальність. На кожній репетиції 2 рази в тиждень ми дві години плідно працюємо, співаємо. А турецькі сусіди те все слухають і мовчать. Щоразу виходжу на вулицю дивитись, чи не йде часом турецький люд прикривати нашу ”партизанську” Берегиню. Скарг не було.
Хочу зауважити, що наш хор унікальний тим, що його учасники – це вся Україна. У нас є люди зі всіх областей, включаючи Крим, Донецьк і Луганськ. Бажання об’єднатися й захистити своє рідне – ось, що зібрало всіх нас разом, а це не аби яка сила духу. Люди плачуть, коли співають. Адже у піснях ми передаємо і біль, і радість, і любов. Наш народ нереально захопити чи підкорити, тому я щиро вірю, що війна скоро закінчиться. Не має в світі такого ворога в України, якого ми б не змогли здолати. Я це зрозуміла тільки після того, як створила хор.

УА: Що можете побажати членам своєї спілки та й українській діаспорі загалом?
О.М.: Найперше хочу подякувати учасникам хору за працю, розуміння й терпіння. За те, що завжди один одного підтримують й поважають, завжди готові прийти на допомогу.
Й щиро сподіваюсь, що ми всі разом ще довго будем тішити серця українців, адже нас веде сам Господь Бог. І всій українській діаспорі бажаю творчих та наукових успіхів.

Колектив “Укр-Айни” та Координаційна Рада українських громад в Туреччині бажають новоствореному “Товариству української культури та мистецтва” успіхів, натхнення та процвітання.